На Полтавщині демонтували пам’ятник Фрунзе

Декомунізаційне законодавство було виконане після звернення регіонального представника УІНП в Полтавській області Олега Пустовгара на Урядовий контактний центр Кабінету міністрів (гаряча урядова лінія).

Про це "Історичній правді" повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті (УІНП).

 

"Вдячний новообраному голові Диканської ОТГ Сергію Давиденку, який оперативно відрегував на наше звернення. Місцева влада нарешті виконала підпункт "д" пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Міхаїл Фрунзе — військовий комісар, уповноважений Реввійськради в Україні і командувач більшовицькими збройними силами України і Криму, один з основних воєначальників окупаційної Червоної армії під час війни більшовицької ленінської Росії проти УНР. Належав до Політичного бюро ЦК КП(б)У. Керував боротьбою проти українських повстанців.

Відповідно до Закону до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті", — прокоментував подію Олег Пустовгар.

У Інституті нацпам'яті нагадали, що у 2016 році у межах декомунізаційних процесів розпорядженням облдержадміністрації вулицю Фрунзе — одну із найдовших центральних вулиць Полтави перейменовано на Європейську. Ця назва символізує європейський вектор розвитку України.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.