На Полтавщині відкрили меморіальну дошку генерал-поручнику армії УНР Сергію Дядюші. ВІДЕО

Вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1, адже борець за незалежність України у ХХ столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР народився 150 років тому, 1870 року у Хоролі.

Урочисту церемонію відкриття влаштували відділ культури Хорольської райдержадміністрації й Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам'яті (УІНП), повідомляє інтернет-видання Полтавщина.

 

Відкриття дошки супроводжували делегація від Хорольського райвійськкомату на чолі з місцевим військовим комісаром, підполковником Дмитром Чернецем та почесна варта від цієї установи.

В урочистостях взяли також участь представники Інституту нацпам'яті, заступник голови Хорольської РДА Дмитро Кудря, керівник апарату райдержадміністрації Ірина Штейнберг, начальник відділу культури РДА Ірина Гунько, в.о. начальника відділу освіти молоді та спорту РДА Тетяна Поклад. Музичним тлом церемонії відкриття стала пісня Українських січових стрільців "Червона калина".

Ініціатор створення нового місця пам'яті Української революції 1917-21 рр., регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар наголосив, що з ініціативи цього центрального органу виконавчої влади і згідно з Постановою парламенту 150-річчя з дня народження Cергія Дядюші цьогоріч відзначається на державному рівні.

"Вшанування його пам'яті спростовує фейки російської пропаганди про те, що визвольний рух у 17-21 роках базувався лише на діяльності сільських отаманів. Насправді в Армії УНР було дуже багато кадрових військових, які служили в російській імператорській армії і які, коли настав слушний момент, пішли виборювати незалежність України.

Відкриття меморіальної дошки, крім історичної місії, має інші, не менш важливі. Це не лише створення нового місця пам'яті, а й важливий виховний момент у сенсі патріотичного виховання учнів хорольського краю, у тому числі і учнів цієї школи", — висловив думку Олег Пустовгар.

"Він багато зробив для захисту УНР від російської агресії. Встановлення дошки є увічненням внеску Сергія Дядюші у боротьбу за незалежність. Нині справу військовиків УНР продовжують офіцери і солдати сучасних ЗСУ, які боронять від російської агресії суверенітет і територіальну цілісність на Донбасі", — зазначив у виступі голова Хорольської РДА Роман Гловацький.


Довідково. 26 вересня 1870 року у повітовому місті Хорол народився Сергій Іванович Дядюша, майбутній генерал-поручник Армії УНР. Походив із дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1887), 1-ше військове Павловське училище (1889). А у 1900-му — Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом.

Служив у Варшавському та Московському військових округах. У 1904-1908 роках був викладачем Олексіївського військового училища у Москві. Дехто з істориків держави-агресора навіть зараховує його до "интеллектуальной элиты старой русской армии". Але не інтелектом єдиним.

Першу світову полковник Сергій Дядюша зустрів начальником штабу Гренадерської дивізії. У липні 1915-го отримав поранення, за час війни був нагороджений усіма орденами до св. Станіслава 1-го ступеню та Георгієвською зброєю (за бій 7 листопада 1914 року). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

Події Української революції 1917-21 років змінили життя досвідченого військовика. Сергій Дядюша відстоює цінності IV Універсалу Центральної Ради та з головою поринає у справи українізації військових частин колишньої Російської імперії, опікується розбудовою збройних сил молодої Української держави, захищає її від російської агресії.

З квітня 1918-го — на службі в Армії УНР. Змінив ряд посад — начальник Волинського корпусу, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, начальник Головної управи Генерального штабу. З 12 лютого по 12 квітня 1921 року був виконуючим обов'язки військового міністра УНР. 3 серпня 1921 року отримав звання генерал-поручника. Після поразки Перших визвольних змагань проживав у Польщі. Помер у Каліші 23 травня 1933 року.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.