Окружний адмінсуд Харкова скасував перейменування проспекту Григоренка на Жукова

Харківський окружний адмінсуд задовольнив позов партії "Свобода", яка оскаржувала повторне перейменування просп. Григоренка на просп. Жукова. Рішення ще не набрало законної сили — міськрада подаватиме апеляцію.

Про це із зали суду повідомив кореспондент Суспільного.

 

"Позов задовольнити, визнати протиправним та нечинним рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 року №2075/20. Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили... після закінчення строку подання скарги всіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду", — оголосив суддя Андрій Сліденко.

Під час засідання представник позивача Андрій Коломійцев зазначив, що рішення міськради повернути проспекту ім'я Жукова порушує Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та Закон України "Про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій".

"Харківська міська рада вже вдруге прийняла рішення про перейменування проспекту Петра Григоренка в маршала Жукова... Ми вважаємо, що під час другого перейменування були процесуальні порушення, але ми не будемо на цьому наполягати... На нашу думку, це рішення порушує обидва закони", — сказав Коломійцев.

 

Відповідач — представник Юридичного департаменту міськради Костянтин Прокоп'єв — посилався на висновок військового дослідження експерта науково-дослідчої комісії.

"За ним: маршал Радянського Союзу Жуков Григорій Костянтинович брав участь у вигнанні нацистських окупантів з України в період з 1942-1944 років у ході Великої вітчизняної війни, що була одним з етапів Другої світової війни 1939-1945 років...

З території саме України.... вчинив героїчний вчинок задля вітчизни. Тому він формально не підпадає під дію Закону 317 про так звану декомунізацію... Вважаю рішення законно обґрунтованим, а позов безпідставним", — заявив Прокоп'єв.

Міськрада подаватиме апеляцію, сказав Прокоп'єв.

Суд пікетували представники громадських організацій та політичних партій "Демократична сокира", "Свобода" і "Сокіл" з плакатами "Харків — без Жукова!".

 

Участь в акції взяли не менше 20 учасників.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.