У Білорусі вшанували пам’ять головного героя зустрічі на Ельбі 1945-го року – українця Сільвашка

Посол України в Республіці Білорусь Ігор Кизим разом з Повіреною у справах США в Республіці Білорусь Дженіфер Мур та Заступником міністра закордонних справ Білорусі Олегом Кравченко відвідали кладовище «Міхановичи» поблизу Мінська, де похований головний герой знаменитої зустрічі на Ельбі 1945 року українець Олександр Сільвашко.

Про це повідомляється на сайті українського дипвідомства.

 

"Представники трьох країн вшанували пам'ять Олександра Сільвашка, поклавши квіти до могили знаменитого українця та його дружини", - йдеться у повідомленні.

Разом з представниками Посольств та МЗС Білорусі могилу батька відвідала і донька Олександра Сільвашка – Тетяна.

В контексті заходів, які проводяться Посольством з нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни, найближчим часом у музеї агромістечка Мороч, де довгий час жив та працював Олександр Сільвашко, відкриється підготовлена Посольством України фотовиставка, присвячена українцям, які визволяли Білорусь від нацистів у 1941-1945 рр.

Декілька стендів експозиції предметно розкажуть про Оaлександра Сільвашка та його бойовий шлях.

"Посольство України в Білорусі і надалі вшановуватиме пам'ять видатних українців, чия доля пов'язує Україну та Білорусь, а життєвий шлях є прикладом наслідування для майбутніх поколінь. Зокрема, учасників Другої світової війни, таких як Олександр Сільвашко", - йдеться у публікації.

 

ДОВІДКА. Олександр Сільвашко – легендарний українець, який прожив значну частину життя у Білорусі. Народився 1922 р. в селі Кавунівка Шполянського району Черкаської області. До Другої світової війни працював на Черкащині.

З 1941 р. боровся з нацистами у рядах партизанів. У 1943 р. влився до лав 58-ї гвардійської дивізії. Учасник боїв на переправах через ріки Буг, Дніпро, Вісла та Одер, під час яких отримав важкі поранення. Мав бойові нагороди.

Весною 1945-го у складі 1-го Українського фронту дійшов до річки Ельба, де поблизу міста Торгау 25 квітня 1945 року відбулась зустріч передових розвідувальних груп радянських та американських військ.

Цього дня саме командир групи, лейтенант Олександр Сільвашко першим потиснув руку лейтенанту армії США Уільяму Робертсону на напівзруйнованому мосту через Ельбу.

Після закінчення війни Олександр Сільвашко разом з дружиною та донькою переїхав до Білорусі, працював вчителем історії, був директором учбових закладів у Клецькому районі Мінської області.

Завдяки його енергії та зусиллям в той складний час у Білорусі було відновлено та побудовано декілька нових шкіл. Восени 2010 року його не стало.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.