Vergangenheitsbewältigung, або німецьке "подолання минулого"

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

 

В дискусії довкола книги Ярослава Грицака виринула слушна теза, що його підхід до історії – це калька з німецької концепції "Vergangenheitsbewältigung", що буквально так і перекладається "подолання минулого".

Читайте також:

Нотатки на берегах книги Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України"

Долати минуле таки потрібно

Домовитися з минулим, а не долати його

У німців йшлося про подолання спадщини націонал-соціалізму, через засудження злочинів Третього Райху. Звісно, дуже дискусійним є питання наскільки доречним і корисним є перенесення такого підходу на українські реалії. Але не менш суперечливою нині виглядає теза про успішність цієї політики навіть для самої Німеччини.

Справді ще зовсім недавно німецький приклад здавався успішним. Нація подолала наслідки нацистського і комуністичного минулого, впевнено будує демократичну державу, проводить активну міжнародну політику, спрямовану на мирне і взаємовигідне співіснування сусідніх країн.

Але потім Німеччина спіткнулася об російську агресію проти України. Політика непомічання того, що відбувається на схід від ЄС, дозволила Путіну довести світ до порогу нової великої війни. І саме німецьке непомічання стало вирішальним.

І якщо нині, порівняно з 2014-м, багато країн Заходу переглянули своє ставлення до українсько-російської війни, почали надавати Україні дієву, в тому числі військову, допомогу, то, на жаль, ці зміни не зачепили Німеччини.

А виправдання її уряду з покликанням на історію (німці після Другої світової війни не хочуть, щоб їх зброя використовувалася проти росіян, щодо яких вони завинили) продемонстрували дуже дивні і вибіркові уявлення про минуле. Уявлення, в яких більшість теренів, окупованих нацистами в Східній Європі в роки минулої війни, були не українськими чи білоруськими, а чомусь російськими, а 8-10 мільйонів вбитих у ній українців просто забуті.

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

Наразі ж він демонструє, що його Vergangenheitsbewältigung — це зручне забуття гріхів перед українцями і догоджання агресору, який копіює у міжнародній поведінці моделі поведінки фюрера Третього Райху.

Тож, на жаль, навіть в німецькому випадку "подолання минулого" вилилося у вибіркову амнезію, яка навряд чи допомагає розуміти сьогодення і будувати майбутнє.

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.