Українка в Канаді відшукала понад сотню покинутих церков. ФОТО

Блогерка і колекціонерка Устя Стефанчук розказує українцям про Україну. Для емігрантів у Канаді вона описує сучасну Україну, бо ті, хто переїхав за Атлантику після Другої світової чи на початку кримінальних 1990-х, в уяві досі тримають образ країни того часу.

До рідного Львова, де виросла, Устина приїжджає раз на кілька місяців, тому і зміни бачить швидше, ніж ті, хто тут живуть постійно, йдеться на сайті "Локальна історія".

Українська Католицька Церква св. Духа 1928 р. заснування. Плейн Вю, Саскачеван
Українська Католицька Церква св. Духа 1928 р. заснування. Плейн Вю, Саскачеван

"Я спочатку поїхала навчатися на запрошення університету. Тоді познайомилася з чоловіком. Взагалі ніколи не планувала емігрувати. Але постало питання між тим, щоб бути з людиною, яку люблю, і бути у Львові. Принципово не змінюю громадянства, я далі українка, приїжджаю сюди за кожної можливості", — розповідає Устина.

Львівське помешкання Устини — навпроти церкви. Коли приїжджає сюди, то щонеділі замість будильника вона чує дзвони.

"Я прокидаюсь під "Будьмо уважні". Це мій свідомий вибір не ходити до церкви. Я ходжу тоді, коли відчуваю потребу", — каже Устина.

Потреба з'явилася неочікувано, мабуть, навіть для самої Усті:

 

"Коли я зрозуміла, що буду залишатися в Канаді, то почувалась дуже самотньо, попри те, що людина, яку я люблю, була поруч. Я придумувала, чим себе зайняти. Почала щотижня у вихідні їздити довколишніми селами й шукати якісь сліди українців. Це відразу стали церкви.

Канада дуже сучасна, всюди сучасне обладнання, сучасні містечка. І десь там посередині чи на горбку стоїть класична буковинська церква. Часто ті церкви вже покинуті й там просто така святість, намоленість.

Лише в Альберті я знайшла майже сто українських церков. Вони в мене викликають якийсь жаль. Покинуті. Мені хотілося розповідати про ці церкви. Я маю таку велику мапу, де їх позначаю".

Українська Католицька Церква св. Михаїла, парафія заснована 1898 р, сучасна церква 1939 р. (Лаймстоун лейк, Альберта)
Українська Католицька Церква св. Михаїла, парафія заснована 1898 р, сучасна церква 1939 р. (Лаймстоун лейк, Альберта)

Свій фоторепортаж церков з українських прерій західної Канади Устина показала у львівській "Тюрмі на Лонцького".

Зацікавлення українським Устині передалось, мабуть, разом із генами. Іншого в її родині не культивували:

"Мій дід — театральний художник, він малював ескізи й вивчав історію костюма, зокрема українського. Свою першу сорочку купила у 13 років. На "Вернісажі" у Львові якась бабуся продавала.

Це була чудова вишивка білим по білому. Я її купила за 150 гривень. На той час це були шалені гроші. Мені хтось із родичів передав долари, я пішла додому, взяла ті долари без дозволу, поміняла їх і купила ту сорочку. Тепер я вже знаю — вона з Чорнобаївського району Полтавщини".

Парафіяльний православний цвинтар св. Василія (Ґорліц, Саскачеван)
Парафіяльний православний цвинтар св. Василія (Ґорліц, Саскачеван)

Після того Устина купила ще сотні сорочок. Вони потрапляють до неї дуже різними й часто несподіваними шляхами. Про неї кажуть, що Устина — власниця найбільшої в Північній Америці колекції українських строїв.

Устя Стефанчук розповідає, що зараз працює над проєктом хабу, що об'єднає українців, яким цікаво щось робити для українських емірантів у Канаді.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.