У Києві відкрили меморіальну дошку видатному перекладачу, який знав понад 20 мов

У Києві відкрили меморіальну дошку видатному українському перекладачу та лінґвісту Миколі Лукашу.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, дошку відкрито на будівлі за адресою: вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, 3.

 
ФОТО: УКРІНФОРМ

"Сьогодні ми відкриваємо меморіальну табличку, яка буде нагадувати і спонукати до прочитання тих творів, до перекладу яких був причетний Микола Лукаш.

А він знав понад 20 мов і мабуть таких перекладачів і у світі, і в Україні лише одиниці", - зазначив заступник голови Печерської РДА Анатолій Невмержицький.

Меморіальну дошку відкрито на будівлі, в якій проживав Микола Лукаш з 1973 по 1988 рік.

Участь у заході взяли представники столичної влади, Національна спілка письменників України, науковці, громадськість.


Автором меморіальної дошки виступив скульптор Іван Мельничук.


ДОВІДКА. Микола Лукаш – один із небагатьох, хто перекладав із мови оригіналів, а не російських текстів. Вважається одним з найвидатніших українських перекладачів – перекладав художні твори з 20 мов.

Він є геніальним митцем, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Найбільш плідними роками творчої праці Миколи Лукаша було двадцятиліття з 1953 до 1973 року, коли він переклав "Фауста" Ґете, "Мадам Боварі" Флобера, лірику Шиллера, "Декамерон" Бокаччо тощо.

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейський літературі здійснив сміливий експеримент, перекладаючи українською поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту гуцульського.

1973 року Миколу Лукаша виключили зі Спілки письменників України (СПУ). Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування.

Перекладач був відновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови 1988 року, практично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книги під назвою "Від Бокаччо до Аполлінера", яка вийшла у 1990 році.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.