У Запорізькій області пройде «українська весна»

До 100-річчя звільнення міста Запоріжжя та території сучасної Запорізької області від більшовиків у квітні 1918 року обласна влада разом із активними громадянами готуються вшанувати пам’ять національного спротиву.

Про це інформує Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА.

 

Упродовж 16-20 квітня 1918 року від окупантів було очищено Олександрівськ (сучасне Запоріжжя – ІП), Мелітополь, Бердянськ та встановлено українську владу в Гуляйполі. За радянських часів на подібні теми було накладено табу, лише останнім часом завдяки науковій діяльності Федора Турченка, Володимира Бондаренка, Юрія Щура населення області може дізнатись про "українську весну" на Запоріжжі.

Пам’ять героїв національної боротьби вже вшановують в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах області. Там проводять тематичні інформаційні години, уроки пам’яті, урочисті лінійки.

Школярам розповідають про перебіг національно-визвольних подій, уроки та причини поразки Української революції, життя і бойовий шлях полковника Петра Болбочана, Олександра Вишнівського, Марка Безручка, командирів селянської армії Нестора Махна.

Велика увага приділяється знаковим місцям революційних подій.

Приміром, 16 квітня відкриють меморіальну дошку Українським січовим стрільцям на залізничному вокзалі "Запоріжжя-1". А вже наступного дня з’явиться інформаційна дошка на честь учасників вільнокозацького руху на будинку по вул. Поштова, 73. 100 років тому тут працювала міська електростанція, за контроль над якою тривали жорстокі бої між українськими загонами та червоними окупантами.

18 квітня на згадку про волонтерів Олександрівська, які годували, одягали та озброювали воїнів Другої самокатної сотні Запорізького корпусу армії УНР, встановлять пам’ятну дошку на поліклініці військового шпиталю по вул. Військкоматська, 3.

До кінця весни на честь 100-річчя Кримського походу Петра Болбочана встановлять пам’ятну дошку на станції "Мелітополь". До слова, після звільнення міста комендантом вокзалу призначили Бориса Дивідіва, у майбутньому відомого українського письменника Бориса Антоненка–Давидовича.

Також меморіальні та інформаційні дошки пов’язані із подіями 100-літньої давності встановлять у с. Біленьке та с. Лисогірка Запорізького району, с. Приморське Василівського району .

До святкувань долучиться колектив Національного заповідника "Хортиця" та представники громадських організацій, що започаткують дубову алею і встановлять хрест на честь захисників України початку минулого століття.

Нагадуємо, що днями у Прилуках відкрили меморіальну дошку Андрію Лівицькому.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.