КІРОВОГРАД ПЕРЕЙМЕНОВАНО. Декомунізація міст і сіл України завершилася

Сьогодні Верховна Рада ухвалила постанову про перейменування 13 населених пунктів. Серед них - обласний центр Кіровоград.

Про це на брифінгу перед журнаілстами повідомив Голова Верховної Ради Андрій Парубій, пише "Українська правда".

Місто одержало нову назву - Кропивницький, на честь Марка Кропивницького (1840 - 1910) - видатного українського актора, режисера й засновника професійного українського театру, який жив і працював у цьому місті. 

За перейменування проголосувало 230 народних депутатів.

Так, Кіровоград став останнім обласним центром, який було перейменовано в рамках декомунізації.

"Більшість громад скористалися своїм правом – і крок за крок ми перейменовували міста і містечка, які носили давні комуністичні назви. Кожен "чистий четвер" був святом для багатьох громад, яким було повернуто давні українські назви", – зазначив Парубій.

"Сьогодні фактично ми цей процес завершили" – заявив він.

"Разом за той період було перейменовано 1012 населених пунктів та районів в Україні. Ми повернули українським містам споконвічні назви. Це і Олешки на Херсонщині, і Кам'янське на Дніпропетровщині, і Бахмут на Донеччині", – сказав спікер.

Парубій порадів: "Сьогодні ми перейменували ще 10 узгоджених із громадою міст і населених пунктів. А головне – сьогодні ми перейменували обласний центр Кіровоград".

"Давнє українське козацьке поселення не може носити ні імперську, ні радянську назву. Відтепер Кіровоград став Кропивницьким. І це рішення профільного комітету, яке об'єднало зал", – вважає він.

Крім того Верховна Рада в рамках цього закону прийняла рішення про перейменування кількох населених пунктів Миколаївської, Одеської, Харківської областей а також Закарпатської, та Чернігівської областей. Так, село Жовтневе Хустського району Закарпатської області перейменували на село Забереж; село Червонознам’янка Іванівського району Одеської області - на село Знам’янка; а село Петрівка Борзнянського району Чернігівської області - на село Махнівка.

Також парламент підтримав перейменування ще кількох населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Селище Красний Пахар Вуглегірської міської ради Бахмутського району Донецької обл. одержало назву Ступакове; село Комінтернове Волноваського району стало селом Пікузи; село Красна Зоря Малоіванівської сільської ради Перевальського району Луганської обл. перейменували на село Чорногорівка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.