Кириленко віддає церкву з "Софії Київської" в руки УПЦ КП

Трапезну церкву біля Софійського собору у Києві (її ще називають Малою або Теплою Софією) передають у безоплатне користування священникам УПЦ Київського Патріархату для "відновлення богослужінь".

Про це у своєму Facebook повідомив учений-археолог, екс-працівник Національного заповідника "Софія Київська" Тимур Бобровський.

Дописувач нагадав, що церква була спеціально обладнана для проведення виставок. В одній з кімнат реставратори розчистили та музеєфікували фрагмент підлоги XVIII століття. Все за державні кошти.

"Тепер все це будуть знову змінювати та перепристосовувати. При цьому скоротять експозиційні площі заповідника, сховають у запасники цінні експонати, перекриють зазначені музеєфіковані залишки, - підкреслив Бобровський. - Заради чого? Заради політичного піару "Народного фронту" [до цієї партії належить нинішній міністр культури В'ячеслав Кириленко - ІП]?"

Скан документу: Tymur Bobrovskyy

Трапезна Церква Софії є частиною об'єкту Світової спадщини ЮНЕСКО, зазначив археолог. Вже майже десятиліття ООНівська організація вимагає від України менеджмент-план з розвитку заповідника.

"Оскільки документу немає, то обмежень також не існує, - написав Бобровський. - Сьогодні вирішили віддати священникам Малу Софію. Не сумнівайтеся, завтра постане питання і про Велику".

На думку вченого, коли про ситуацію дізнаються в ЮНЕСКО, буде скандал. Бо волюнтаристське рішення Мінкульту приймалося без розробки менеджмент-плану, а тому не прораховано ризики передачі музейної території в управління церковникам.

Тепла Софія. Фото: uk.wikipedia.org

"Якщо хтось вважає, що священнослужителі - люди особливої духовності, то згадайте, як вони поводяться з культурною спадщиною: МП [Московський патріархат] у Лаврі, УАПЦ в Андріївській церкві, а той самий КП - з історичною забудовою на Старокиївській горі", - підкреслив дописувач. 

Тепла або Мала Софія — колишня трапезна церква Софійського монастиря в Києві, пам'ятка архітектури українського бароко. Збудована в 1722-1730 роках.

1822 року за проектом Андрія Меленського перебудована на зимову (опалювану) церкву Різдва Христового. Відтоді, на противагу холодному взимку соборові, отримала назву "Теплої".

У складі комплексу монастирських споруд собору Святої Софії внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527. Пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Зараз використовується в якості виставкових залів Національного заповідника "Софія Київська". В ній розташовується експозиція "Храм. Град. Держава" та лапідарій Національного заповідника "Софія Київська".

Інше за темами ЧИНОВНИКИЮНЕСКОЗАПОВІДНИКИ

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.