У Запоріжжі знайшли менонітський Меморіал Сторіччя

16 березня 2021 року співробітниками Національного заповідника «Хортиця» було вилучено й транспортовано постамент Меморіалу Сторіччя, встановлений менонітською громадою Хортицьких колоній у 1890 році.

Про це "Історичній правді" повідомив співробітник Національного заповідника Максим Штатський.

 
фото: Максим Штатський

Насправді артефакт було виявлено 11 березня, проте для його викопування, підйому та перевезення спершу треба було підготувати технічно-виробничу базу.

Щодо історії пошуків. Приблизно 2011 року було виявлено, що на перетині трьох основних вулиць колонії Хортиця знаходився величезний стелоподібний монумент (постамент, тумба, п'ятисекційна стела), котрий був огороджений залізним парканом та довкола котрого було висаджено декоративні бузкові кущі. Автор Меморіалу – каменяр Гайнріх Гамм (1848-1928).

Тобто, даний пам'ятник відігравав значну історичну, меморіальну та естетичну роль. Насправді джерельна база, на котрій ґрунтувались пошуки виявилась крайньо обмеженою. Зокрема, це були короткі примітки в пару речень, три статті з іноземних журналів, коло трьох-чотирьох фото і доволі нечіткі перекази місцевих жителів.

 

Відомо, що 1938 року співробітники НКВД, разом з винайнятими ними робітниками розібрали Меморіал, котрий складається з постаменту, тумби та п'яти секцій стели, й закопали його неподалік. У часи німецько-радянської війни, тобто 1942 року, місцева громада віднайшла пам'ятник та встановила його на первісному місці. Восени 1943 року, коли евакуювалися жителі менонітського походження, Меморіал бачили востаннє. Тобто. Востаннє у чітко зафіксованих джерелах.

Проте, у видатній книзі канадського дослідника Руді Фрізена "Менонітська архітектура" було знайдено невелике чорно-біле фото 2004 року, на котрому вгадувався постамент від Меморіалу. Та через якість фото й відсутність детальних коментарів широкої інформативністю воно не мало.

Звернувшись до автора праці було отримано інформацію, що дане фото йому надала канадська туристка, котру під час екскурсії Хортицею підводили до постаменту. Проте нині ця жінка дуже літнього віку й за станом здоров'я повідомити точного місця зйомки не може.

Загалом існувало кілька версій зникнення артефакту: був демонтований самими менонітами й закопаний в таємному місці, був вивезений під час евакуації, був цілковито знищений після війни радянською владою.

Також перевірялась похідна версія. Тобто, що пам'ятник разом з подібними стелами перших поселенців Гепнера та Барча, знаходиться в Канаді. Проте, за сприяння канадських колег, дана гіпотеза була повністю спростована.

Але, в одній з краєзнавчих праць було виявлено рукописну примітку автора що "…в 1889 році на вшанування сторіччя з моменту переселення сюди німців-колоністів поселяни встановили пам'ятник Катерині ІІ з написом: "Імператриці Катерині ІІ, вдячні меноніти". Знесений у 1950 році". Тобто, не зважаючи на явну помилку, було висловлено припущення, що пам'ятник пережив війну й був демонтований вже після неї.

Надалі, на рівні чуток та переказів, стало відомо про невідомі будівельні роботи в районі, прилеглому до первісного місця перебування Меморіалу.

Також, порівняно нещодавно, місцевими краєзнавцями було розпочато дискусію щодо локалізації постаменту на фото 2004 року. У висновку виявилось, що це окраїна порожньої території, що була прилеглою до місця де стояв пам'ятник. Проте, при попередньому обстеженні учасниками дискусії артефакту знайдено не було.

Але, 11 березня, в процесі практичного опрацювання підстав для планування дослідницької експедиції на ще один перспективний об'єкт, пов'язаний з менонітською спадщиною Хортиці, було проведено поверхневе обстеження вищенаведеної території та виявлено об'єкт квадратної форми, вкопаний в землю.

Визначивши, що даний предмет виготовлений з обробленого граніту та за розмірами може бути саме постаментом від 7-метрового меморіалу, розпочато чорнову розчистку кута артефакту. І саме кутові частини мали декоративні елементи підквадратної форми. Враховуючи фотосвідчення було відомо, що постамент містить написи на всіх чотирьох сторонах, проте, ближче до нижнього краю. Тому, розчистивши одну з сторін на глибину коло 40 сантиметрів, було виявлено кириличні літери "ВЪ ПА…".

Далі, домовившись з керівництвом НЗ "Хортиця", співробітниками відділу археології та оператором крана-маніпулятора, було визначено дату вилучення артефакту. За безпосередньої допомоги Кривоносова С.Г. та Кобалія Р.Б. постамент було розчищено й підготовлено до вилучення.

Надалі знахідну було доправлено до місця зберігання колекції надгробків Хортицького кладовища, де її буде детально досліджено та відреставровано.

Щодо пошуків решти складових Меморіалу, то вони продовжуються. В разі гіпотетичної неможливості їх пошуків є ідея утворити фонд, завдяки котрому буде виготовлено гранітну копію.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.