Декомунізацію виконано на 47% - Інститут нацпам'яті. ІНФОГРАФІКА

Понад тисячу вулиць перейменовано в обласних центрах — це 47% від запланованого. Також рішенням парламенту нові назви вже отримали п’ята частина міст та сіл.

До 21 лютого Верховна Рада України має визначитися з новими назвами для населених пунктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, а міські та сільські голови завершити перейменування місцевих топонімів.

За десять днів до завершення другого етапу декомунізації Український інститут національної пам’яті спільно з Українським кризовим медіа-центром піготували інфографіку про стан реалізації реформи.

На мапі України 4 лютого з’явилося 175 нових назв міст і сіл замість тоталітарних топонімів радянського періоду – 18% від того, що слід перейменувати.

Наприклад, на Донеччині перейменували місто Артемівськ на Бахмут, місто Красний Лиман на Лиман, а місто Дзержинськ на Торецьк, Іллічівськ на Одещині став Чорноморськом, місто Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області — Заводським. Нові назви були запропоновані місцевими громадами та підтримані Українським інститутом національної пам’яті, а відтак — проголосовані в парламенті.

Як відомо, 144 населені пункти з тоталітарними назвами розташовані на окупованих територіях, але і вони будуть перейменовані українським парламентом. У випадку із Кримом - після консультацій із Меджлісом кримськотатарського народу, які вже тривають.

1028 нових назв вулиць з’явилися тільки в обласних центрах країни. За винятком "декомунізованих" ще на початку 1990-х Львова, Івана-Франківська та Тернополя, а також - окупованих міст. Це 47% від запланованих перейменувань, які міські голови мають завершити до 21 лютого. Потім розпочнеться третій етап декомунізації і повноваження прийняття рішень про перейменування перейдуть до голів ОДА.  

 

"Лідерами" перейменувань місцевих топонімів стали Дніпропетровськ (316 нових назв), Харків (231 нова назва) та Вінниця (135), які завершили завдання на понад 90%. Маріуполь вже повністю замінив місцеві тоталітарні топоніми — 78 позицій. В "аутсайдерах" опинилися Полтава, Одеса, Суми, Миколаїв та Херсон. Нагадаємо, що за невиконання закону громадськість через суд може притягнути до відповідальності мерів міст.

Також під перейменування потрапляють 105 ЗМІ, 15 з яких зараз реєструють нові назви, а для 30 — скасували свідоцтво про реєстрацію, 21 ЗМІ виходить під окупацією.

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що перейменовані будуть усі населені пункти та топоніми, які підпадають під дію закону:

"Чи виконувати закон — не тема для дискусій. Громадам виділили достатньо часу, аби вони визначилися із новими назвами. Багато громад вповні скористалися нагодою для такої дискусії. На жаль, місцева влада частини міст та сіл, уникаючи виконання закону, позбавила мешканців можливості приймати рішення про майбутню назву. Тепер рішення прийматиме парламент".

Також В’ятрович додав, що дані, які оприлюднюються сьогодні, дуже швидко змінюються. Він високо оцінює прогрес в очищенні мапи країни від символів тоталітарної пропаганди.

"Після місцевих виборів, коли люди отримали змогу спокійно, без політичних маніпуляцій, вести розмову про майбутні назви, декомунізація значно прискорилася".

Голова Інституту національної памяті висловив певність, що закон буде виконано вчасно і в повному обсязі. Адже на черзі - третій етап реформи.  

І. Б.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.