Декомунізація триває: повноваження перейшли до міських голів та парламенту

Завершився перший етап декомунізації тоталітарних назв. Після 21 листопада 2015-го рішення про нові назви вулиць українських міст та сіл прийматимуть міські та сільські голови за участі громади. Рішення про нові назви населених пунктів упродовж трьох місяців ухвалить парламент.

Перший етап масштабного процесу декомунізації, який тривав півроку з 21 травня до 21 листопада 2015 року дозволяє відкоригувати подальші зусилля та стратегію. Закон передбачає наступні етапи - вони триватимуть ще півроку.

Політична незрілість деяких політиків і чиновників призвела до того, що 6 місяців першого етапу реалізації декомунізаційних законів подекуди пішли не на їх втілення, а на дискутування про потребу виконання закону.

Після місцевих виборів 25 жовтня виконання декомунізаційного закону значно активізувалося, особливо в останні три тижні - у листопаді.

Наприкдад, у Іллічівську на Одещині спершу велася потужна кампанія за нібито можливу відмову від перейменування. Натомість уже 12 листопада відбулися громадські слухання, а 20-го міськрада ухвалила перейменувати місто на Чорноморськ і надіслала відповідне рішення до парламенту. І це не поодинокий випадок.

Загалом перейменуванню підлягають 32 міста, з них лише у 18 була змога провести громалські обговорення - решта на окупованих територіях. Правом обрати нову назву тою чи іншою мірою скористалися 13 міст, щодо 4 з них подання ще минулого тижня отримав парламент.

Загалом до ВРУ минулого тижня надійшли 25 подань, втім це не остаточна цифра - час надіслати подання ще є.

Згідно з законом, ВРУ протягом трьох місяців ухвалить рішення про нові назви міст та сіл, на підставі їх подань або рекомендацій Інститту національної памяті.

Щоб сформувати рекомендації, УІНП створює експертну комісію і закликає місцеві громади, які не встигли до 21 листопада, ще протягом місяця подавати пропозиції нових назв до Інституту. Думка громади буде максимально врахована, запевняють експерти.

Попереду ще півроку, щоби декомунізаційні закони реалізувати повною мірою (детальніше механізм див. в інфографіці).

Під час першого етапу вулиці, названі на честь найбільш одіозних комуністичних діячів, загалом перейменовано. На честь менш відомих, натомість, багато де позалишалися - тут необхідне проведення додаткової роз'яснювальної роботи.

Адже не завжди мешканцям донесли інформацію про те, ким насправді були діячі, на честь яких названо вулиці, де вони живуть. Тепер слово за міськими та сільськими головами.

Наприклад, Київ і Харків перейменували половину вулиць із необхідних, у Києві громадське обговорення решти практично завершено, у Харкові - триває. Інститут національноі пам’яті закликає громадськість активно користуватися правом вибору.

Також декомунізаційне законодавство створило цивілізований механізм демонтажу пам’ятників, пам’ятних дощок тощо, якими пропагував себе комуністичний режим, й убезпечило цей процес від стихійності.

У наступні півроку рішення про демонтаж ухвалюватиме мер або сільський голова на підставі консультацій з експертною радою митців - а саме, що з демонтованого, яке містить символіку комуністичного чи нацистського тоталітарного режимів, становить мистецьку вартість і де його зберігати.

Декомунізація торкнулася й армії: 18 листопада 2015 р. Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким із почесних найменувань українських військових частин вилучать елементи, успадковані від Радянської армії.

Декомунізація є одним із прикладів, коли зміни готувалися за широкої участі громадськості. Так, з літа 2014 року створено групу "Політика національної пам’яті" в рамках Ініціативи "Реанімаційний пакет реформ", яка об’єднала понад 20 істориків та експертів з громадських організацій, наукових установ та інститутів та представників державних органів влади.

У рамках діяльності РПР, питання національної пам’яті були включені в "Дорожню карту реформ". Після Революці гідності питання національної пам’яті стали розглядатися як цілеспрямована державна політика, яка є публічною, виконується згідно спеціальних законів та базується на громадській участі. Декомунізація, необхідна задля упередження спроб використати тоталітарні практики проти нашого суспільста.

Механізм втілення наступного етапу декомунізації дивіться на сайті УІНП. Також на сайті та сторінці у соцмережі УІНП є роз’яснення щодо декомунізаційних законів та відповідна інфографіка.

І. Б.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.