За рік в Україні знесли півтисячі пам’ятників Леніну

За рік в Україні демонтували 504 пам’ятники творцю тоталітарної системи СРСР. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, на сьогодні в Україні залишається ще понад 1700 пам'ятників Леніну.

8 грудня минув рік після падіння пам’ятника Леніну у центрі Києва. Після цього масовий "ленінопад" розпочався по всій країні. Були знесені пам’ятники Леніну в усіх обласних центрах, окрім Запоріжжя, Донецька, Луганська і Сімферополя.

Серед лідерів "ленінопаду" – Хмельницька та Вінницька області.

"На момент розпаду Радянського Союзу в Україні було понад 5 500 пам’ятників Леніну, а на зараз залишилося понад 1700, – розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. – "Ленінопад" почав суттєво уповільнюватись цієї осені. Так, у жовтні демонтували лише 33, а в листопаді 35 пам'ятників Леніну".

 Повалення пам'ятника Леніну в Києві рік тому

За словами Голови Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимира В’ятровича, пам'ятники епохи тоталітаризму рідко коли ліквідовують законним шляхом. "Здебільшого це стається стихійно, в революційний час. Так було у 1989-1990-ті у Східній Європі та в Західній Україні. Але тепер, гадаю, що "революційну ініціативу" має перехопити держава і довести справу позбавлення України решти тоталітарних пам’яток до завершення", – розповідає історик.

Нагадаємо, ще 28 березня 2007 р. Президентом України видано указ "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні" №250/2007. Абзацом 7 п. 3 цього Указу обласні державні адміністрації зобов’язано вжити заходів щодо "демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932–1933 років в Україні та політичних репресій".

Зазначений Указ станом на сьогоднішній день є чинним. З огляду на це, положення Указу є обов’язковими до виконання на всій території України, в тому числі, обласними державними адміністраціями.

Володимир Ленін підпадає під визначення осіб, причетних до організації та здійснення політичних репресій, пам’ятники яким мають бути демонтовані.

Довідково

Володимир Ленін (Ульянов), що протягом 1917–1923 рр. обіймав найвищі державні та партійні посади, спочатку у Радянській Росії, а потім у СРСР, не тільки теоретично обстоював можливість та необхідність застосування політичних репресій та терору стосовно окремих груп населення чи окремих осіб, але й як посадова особа приймав участь в ухваленні та підписував відповідні нормативні документи (декрети), які легітимізували та "узаконювали" застосування таких політичних репресій та терору органами державної влади (насамперед, ВЧК, судами та революційними трибуналами).

Він також як посадова особа віддавав посадовим особам інших органів державної влади вказівки щодо застосування такого терору та політичних репресій відносно конкретних груп населення або конкретних осіб шляхом, зокрема, взяття окремих осіб у заручники, обмеженнях громадянських прав цілих груп населення, арештів конкретних осіб або цілих груп населення та поміщення їх до концентраційних таборів, реквізиції майна (зокрема, хліба) у таких осіб або цілих груп населення.

Крім того, як голова Ради народних комісарів та керівник ЦК РКП (б) Ленін відповідальний за створення каральних органів (ВЧК) для здійснення таких політичних репресій та терору, спираючись не на Конституцію та закон, а на вказівки вищого керівництва державних, а особливо, партійних органів, не будучи обмежені при цьому у своїй діяльності відповідними законодавчими рамками.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.