Підвищений у статусі Інститут нацпам'яті розповів про плани роботи

Доступ до архівів радянських спецслужб, декомунізація та засудження злочинів радянського режиму, широке інформування громадян про факти вітчизняної історії ХХ століття — такі пріоритети роботи Українського інститутy національної пам'яті.

Про це повідомили працівники УІНП.

За словами голови директора УІНП Володимира В'ятровича, одна з найважливіших реформ у гуманітарній сфері країн Центральної та Східної Європи, котрі пройшли через тоталітарне минуле, — реалізація політики національної пам’яті.

Йдеться про систему заходів, "спрямованих на збереження та відновлення пам’яті народу, подолання наслідків тоталітарного минулого та зміни суспільних відносин задля розвитку демократичних практик, дотримання прав та свобод людини, громадянської толерантності та відновлення справедливості щодо жертв політичних репресій, геноциду та злочинів проти людяності, які мали місце на території України у 1917–1991 рр".

"Ми зробимо так, аби кожен мав доступ до фактів про наше минуле, - наголосив В'ятрович. - Висновки — справа кожного, але можливість знати має надати держава. Ще 20 років тому було вдосталь тих, хто міг розказати це своїм дітям особисто. Час минув, і зараз це завдання держави, яка хоче і стане демократичною розвивененою країною".

Заступник директора УІНП Олександр Зінченко головним завданням бачить популяризацію маловідомих сторінок української історії ХХ століття.

Зокрема, у планах створення науково-популярного часопису "Пам'ять.UA", проведення інформаційних заходів, реалізації проекту інформаційного і музейного центру "Дім Терору" у Харкові.

За словами першого заступника директора УІНП Аліни Шпак, пріоритетом для Інституту є створення спеціального архіву для збереження і відкритого опрацювання документів спецслужб колишнього СРСР у формі Галузевого державного архіву УІНП.

"Цей архів включатиме матеріали колишнього КГБ, що їх наразі зберігають в СБУ, Службі зовнішньої розвідки (СЗР), МВС, — пояснює Аліна Шпак. — Виведення архівів колишніх спецслужб у цивільне відомство — це міжнародна практика".

Заступник директора УІНП Володимир Тиліщак розповів, що УІНП планує взяти під свою опіку місця поховань полеглих за Україну, зокрема, військові поховання, у тому числі і тих, хто загинув захищаючи суверенітет і цілісність України сьогодні.

Одне із завдань УІНП — створення Національного пантеону у Києві. "Україна потребує створення Пантеону видатних національних героїв – як сакрального місця пам’яті, — наголосив Тиліщак. — У всьому світі такі пантеони є національною гордістю держави, вони формують  у свідомості людей патріотизм та повагу до минулого та сучасного країни".

Працівники установи обіцяють забезпечити виконання положень резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ "Возз’єднання розділеної Європи" (2009), а також упровадити європейський підхід в політиці доступу до архівів, визначений рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи - доступ до архівів спецслужб із можливістю для кожного громадянина дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Створений у 2006 році Український інститут національної пам'яті був центральним органом виконавчої влади. У 2010 році президент Янукович ліквідував УІНП, натомість створено науково-дослідну установу з аналогічною назвою у структурі Кабміну. 

У колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи аналоги Інституту національної пам'яті мають право здійснювати не тільки наукову, але й слідчу та люстраційну діяльність. Водночас в управління цим установам передані архіви спецслужб часів соціалізму.

З 2006 до 2010 року УІНП очолював Ігор Юхновський, з 2010 до березня 2014-го - Валерій Солдатенко, 26 березня 2014 року керівником УІНП було призначено Володимира В'ятровича.

У липні 2014 року установі повернули статус центрального органу виконавчої влади. Відтепер УІНП не лише вивчатиме минуле, але й здійснюватиме державну політику.

Дивіться також інші матеріали за темою "УІНП"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.