Самопожертву Небесної Сотні можна порівняти з Героями Крут – Дробович

Досі в історії України не було такої “сили образу” й незаперечного визнання в суспільстві, як у Героїв Небесної Сотні під час Революції Гідності.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, так вважає голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович, про що він сказав під час круглого столу, присвяченого визначенню основних чинників формування колективної пам'яті про Небесну Сотню та критеріїв, пов'язаних із трактуванням самого поняття.

 

"Навіть ті, які заперечують Революцію Гідності, не можуть і не хочуть ставити під сумнів цінність людського життя й факт смерті людей, які пішли з щитами проти озброєних вогнепальною зброєю", - сказав Дробович.

Він вважає, що значним фактором такого визнання в суспільстві Небесної Сотні є відкритість і публічність Революції Гідності, яку можна було бачити в прямому ефірі.

"Транслювання Революції Гідності в прямому ефірі, всі ці фото, відеоматеріали і неймовірна кількість очевидців подій створює концепт національного рівня. Ніколи до того ми не мали такого образу й поняття, як Небесна Сотня — очевидного, доступного, зрозумілого і головне – наочного", - зазначив Дробович.

На його думку, самопожертву Небесної Сотні можна порівняти за аналогією з Героями Крут, хоча є й суттєві відмінності.

"Ми можемо говорити, наприклад, про Героїв Крут як щось еквівалентне. Але, по-перше, там був дисциплінарний військовий обов'язок, по-друге, досить серйозна історична перспектива віддаляє від тих подій і досі бракує матеріалів про той період. Звісно, у київської спільноти тоді був досвід колективного переживання, але він був перерваний радянською владою. А в нас ці переживання тривають. І ось ця безперервність, публічність і відкритість створюють абсолютно новий тип і рівень символу", - вважає Дробович.

Круглий стіл організував Національний музей Революції Гідності в річницю тих трагічних подій.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.