Спецпроект

У Львові розповіли про депортацію кримських татар

Вперше в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", розташованому у колишній катівні КГБ і гестапо, було порушено тему депортації кримських татар.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Тризуб і тарак-тамга стали символами цьогорічної "Ночі музеїв", присвяченої 25-літтю повернення кримських татар на рідні землі після депортації, організованої комуністичним режимом.

"Ось уже чверть століття, як наш народ повернувся додому, але ми не відчуваємо себе вдома, - зазначив співорганізатор заходу Алім Алієв. - Як і українці, ми тішимось із формальних атрибутів. Кримські татари та українці разом живуть на своїй Батьківщині, але, на жаль, не у тій країні, про яку ми мріяли".

Алім Алієв також наголосив, що народ кримських татар та український народ повинні триматися разом, адже тільки так можна щось змінити та досягнути бажаного.

"Національну пам’ять українців не можна відділити від історії інших народів, що проживають спільно з нами, — наголосив директор музею Руслан Забілий. — Зв’язок поміж людьми різних національностей в Україні сильніший, ніж ставлення влади до історії. Коли ми говоритимемо про проблеми кримських татар, що з ними сталося, то і вони краще розумітимуть нашу трагедію".

За словами Забілого, комунікація пам’яті — той фактор, який об’єднує Україну, Схід і Захід.  Головне — подавати людям інформацію, щоб вона спонукала думати, робити з цього висновки.

"Біль минулого не повинен позбавити нас світлого погляду в майбутнє", — сказав Алієв на своїй лекції "Хто такі кримські татари?", де він презентував етногенез, історію, національні символи та сучасний стан свого народу, а після того показав фото та розповів родинну історію своєї 87-річної бабусі Ніяр Халілової: як депортували її з сім’єю і як вони повертались потім на рідну землю.

Як відомо, 18 травня 1944 року почалась триденна депортація кримських татар — на спецпоселення вислали близько 200 тисяч кримців. Про нелюдські умови свідчить те, що за перші роки заслання загинуло 46% репресованих. Попри офіційний дозвіл ще у 1975 році, фактично повернутись на рідні землі радянська влада не дозволяла аж до 1989 року.

Читайте також:

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.