Спецпроект

Франкфуртський Städel удостоєний звання "Музей 2012 року"

Німецькі мистецтвознавці присудили франкфуртському художньому музею Städel звання "Музей 2012 року", повідомила німецька секція Міжнародної асоціації художніх критиків (AICA).

Про це пише DW.de.

Обгрунтуванням експертного рішення стало те, що музейне зібрання було значно поповнено творами сучасного образотворчого мистецтва. Крім того, при розширенні території музею та експозиційних площ були успішно застосовані новаторські архітектурні та технічні рішення.

У 34 мільйони євро обійшлися роботи з реконструкції, які тривали три роки, та розширення музею Städel, який знову відкрив свої двері для відвідувачів у 2012 році.

Тепер площа оновленої на сучасний лад експозиції становить три тисячі квадратних метрів. Під внутрішнім двориком музею створена підземна галерея. Її округлі вікна нагадують ілюмінатори і розміщені на куполоподібній стелі, який із зовнішнього боку являє собою штучний пагорб в центрі зеленої галявини. Сад з вікнами на траві є ексклюзивною прикрасою території оновленого музейного комплексу.

Зібрання Städel - одне з найбільш значущих в Німеччині. Воно включає творіння таких всесвітньо відомих майстрів, як Альбрехт Дюрер (Albrecht Dürer), Лукас Кранах Старший (Lucas Cranach der Ältere), Клод Моне, Сандро Боттічеллі, Пабло Пікассо, Макс Бекман (Max Beckmann), Ернст Людвіг Кірхнер (Ernst Ludwig Kirchner) , Герхард Ріхтер (Gerhard Richter), а також багатьох інших.

Раніше звання "Музей року" присуджувалося Музею сучасного мистецтва (Museum für Gegenwartskunst) в Зигені і Музею замку Морсбройх (Museum Morsbroich) в Леверкузені.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.