Спецпроект

Селяни так і не віддали скульптуру Пінзеля на виставку в Лувр

Міністр культури Михайло Кулиняк не зумів переконати мешканців села Рукомиш Бучацького району Тернопільщини віддати роботу легендарного скульптора Пінзеля — фігуру Святого Онуфрія — на виставку до Лувру.

Про це повідомляють "Вікна". 

Скульптура раніше стояла при вході до місцевої православної церкви. Та після обвалу травертинової скелі фігуру забрали із храму. Де вона сьогодні, люди не кажуть.

“Онуфрія і за Союза ніхто не рушав! А зараз хтось хоче руки нагріти. Не віддамо!” – такими вигуками зустрічали під церквою міністра зо два десятки селян.

Упродовж години Кулиняк вів переговори із прихожаними.

“Те, що роботи Пінзеля поїдуть аж до Парижу, для всіх великий шанс, можливість, щоб світ пізнав нас і Україну, - пояснював міністр. - Це й велика відповідальність переді мною, щоб ця виставка відповідала міжнародним стандартам, щоб угоди були виконані. А роботи Пінзеля будуть представлені у Луврі у церкві Шапель [Сент-Шапель, Свята Капела - каплиця-релікварій у королівському палаці на острові Сіте, в найстарішій частині Парижу і туристичному центрі міста - ІП]. За 20 років незалежності це перший випадок, коли наші твори будуть виставлені у Луврі”.

Ні священик, ні голова райради, які були присутні на переговорах, не змогли переконати прихожан змінити свою думку.

Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомиша. Фото: gazeta1.com

Міністр наполягав, що через їхню відмову постраждає імідж України, адже міждержавна угода про виставку не виконується.

Та людям не були цікаві жодні гарантії. Для них Онуфрій – це святий, що оберігає село.

“Лишіть нас в спокої. З чим прийшли з тим і йдіть. Які повені, смерчі – нас все обходить стороною, бо Онуфрій захищає. Не віддаємо!” – продовжували селяни. При цьому ніхто не називався.

Насамкінець міністр запропонував, якщо люди таки передумають – повідомити місцевого пароха та владу. 

Як відомо, перед відправкою у Францію скульптуру Онуфрія мали відреставрувати у Львівській галереї мистецтв. Про це з церковною громадою домовлявся директор галереї, авторитетний і шанований Борис Возницький, який невдовзі трагічно загинув.

У договорі Мінкульту з громадою не містилося чіткої обіцянки привезти скульптуру назад у Рукомиш, тому прихожани відмовилися розлучатися зі своїм покровителем, побоюючись, що статуя після потрапляння до рук українських чиновників уже не повернеться до церкви.

30 липня цього року вхід і притвор церкви в Рукомиші були частково зруйновані обвалом скелі, що укріпило небажання прихожан віддавати скульптуру.

Також відмовилися віддавати у Францію роботи Пінзеля і прихожани Покровської церкви в Бучачі. Але, за попередніми даними, в п'ятницю Кулиняку вдалося переконати мешканців райцентру, що їхні реліквії буде повернуто.

У жовтні 2010 року львівські інтелектуали розпочали ініціативу з присвоєння аеропорту Львова імені Пінзеля, але вона не увінчалася успіхом.

Виставка "Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ сторіччя: Йоганн Георгій Пінзель" має відбутися у Луврі з 21 листопада 2012 р. по 25 лютого 2013 р.

Мета виставки – презентація та популяризація творчості одного з найвидатніших, але, водночас, і найзагадковіших європейських скульпторів ХУІІІ століття Йоганна Георгія Пінзеля, якого нині називають "українським Мікеланджело". 

Скульптура "Св.Онуфрій" вважається одним  із останніх творів геніального майстра, це єдина кам’яна скульптура Пінзеля, що планувалась до експонування в Луврі. Вона мала зайняти центральне місце в експозиції виставки, оскільки відрізняється особливою філігранністю виконання.

За попередньою оцінкою, вартість скульптури - 10 млн доларів.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.