Спецпроект

На Львівщині перепоховали вояків Вермахту, Червоної армії і дивізії "Галичина"

23-24 липня у Бродівському та Золочівському районах Львівщини відбулися заходи із вшанування пам'яті українських вояків, полеглих під час німецько-радянської війни у липні 1944 року у "Бродівському котлі".

Як повідомили ZAXID.NET у прес-службі Львівської обласної ради, заходи організували Львівська обласна рада, Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять" та благодійний фонд "Броди-Лев".

До меморіалу на горі Жбир, що у селі Ясенів Бродівського району, за участі представників Львівської обласної ради, молодіжних організацій та колишніх дивізійників, відбулося покладання квітів та молитва за загиблими.

Також, вшановуючи пам'ять українців, які загинули, воюючи у німецьких та радянських військових формуваннях, у селі Червоне Золочівського району, на військовому кладовищі відбулося перепоховання останків загиблих вояків німецького Вермахту, радянської Червоної Армії, української дивізії "Галичина". 

В лісах під Бродами. Місцями боїв дивізії "Галичина"

"Вони будуть поховані поряд, і в цьому є певний символізм. Ми віддаємо данину пам`яті всім, хто воював у цій жахливій війні, - наголосив депутат Львівської обласної ради Андрій Холявка. - Пам'ять про цих людей заставляє нас відповідальніше ставитися до нашої держави. Адже існування незалежної України є гарантією того, що більше таких війн у Європі не буде".

Реконструкція прориву з оточення

Опісля перепоховання останків відбулося театралізоване військово-історичне дійство "Бродівський котел". Під час нього було реконструйовано останній бій Бродівського оточення, котрий відбувся 22 липня 1944 року між селами Червоне (Лядське) та Ясенівці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.