2018: In memоriam. Голова видавництва «Літопис УПА» Мирон-Михайло Лущак

3 червня 2018 р. відійшов у вічність багатолітній Голова видавництва “Літопис УПА”, член Товариства колишніх вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича – “Тараса Чупринки” в США, Лущак Мирон-Михайло – “Карий”.

Лущак Мирон-Михайло Васильович народився 25 жовтня 1925 року у селі Мужилів на Тернопільщині. Навчався в гімназії у м. Бережани, а згодом в Рогатинській учительській семінарії. Член ОУН, входив до повітового Проводу Юнацтва ОУН.

Пройшов підстаршинський вишкіл УПА на Тернопільщині у школі ВО "Лисоня". Воював у складі 14 гренадерської дивізії "Галичина" (1944-1945). Після війни перебував у полоні в Італії, звідки перебрався до Мюнхену у 1946 році.

Навчався в Українському економічному інституті в Мюнхнені (1947-1950) та Університеті Рузвельта в США (1967). У Німеччині вступив до Спілки Української Молоді. Згодом перебрався до США.

Із 1966 року – інженер-дослідник в Американському дослідному центрі. Автор ряду винаходів. Член товариства українських інженерів Америки, товариства дослідників лісових продуктів.

Був активним членом Спілки Української Молоді в США.

"Історична правда" публікує це відео, яке з'явилось завдяки старанням Спілки Української Молоді в Америці та Святослава Липовецького у пам’ять про Лущака Мирона-Михайла – "Карого"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.