Мінкульт закликають евакуювати музейні фонди із загрожених областей

Дієвці культури, громадські організації та представники експертних середовищ вимагають негайної евакуації державного музейного фонду із загрожених областей України.

Про це йдеться у відкритиму листі до міністра культури й стратегічних комунікацій Миколи Точицькоко, який оприлюднили на фейсбук-сторінці обʼєднання "Коаліція дієвців культури", пише Читомо.

Коаліція дієвців культури, яка об'єднує понад 50 організацій та представників культурної сфери з різних регіонів України, закликає Міністерство культури терміново організувати евакуацію музеїв із прифронтових регіонів.

"Міністерство зобов'язане виконати свою функцію перед народом України і офіційно, через ухвалення швидких і законних рішень, зупинити процес втрати національного культурного надбання, який триває понад 10 років", – наголошують у зверненні.

Україна є стороною "Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту" (1954 р.), яка зобов'язує державу вживати заходів для збереження культурної спадщини ще в мирний час. Водночас, як наголошується у зверненні, за 10 років війни належний механізм евакуації так і не був реалізований.

Автори листа нагадують, що власником державного музейного фонду є народ України, а відповідальність за його збереження несе міністерство. На тлі посилення наступальних дій російських військ, масованих бомбардувань та невизначеності щодо лінії розмежування, Україна ризикує втратити культурну спадщину в таких областях, як Чернігівська, Сумська, Харківська, Донецька, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська та Одеська.

Наразі евакуювали менше 10% державного музейного фонду, тоді як понад 3 мільйони культурних об'єктів залишаються під загрозою. "Прийняття стратегічного політичного рішення на рівні керівництва держави про убезпечення рухомої культурної спадщини є свідченням того, що культура є частиною безпекової стратегії, спрямованої на збереження держави та української ідентичності не на папері, а в реальності", – йдеться у зверненні.

Там є також заклик до органів державної влади, місцевого самоврядування, бізнесу, банків та культурних інституцій запропонувати свої можливості для прийняття та убезпечення музейних цінностей у відносно безпечних регіонах. "Недотримання Українською владою конвенційних вимог щодо охорони власних культурних цінностей знецінює їхню важливість в очах міжнародної спільноти та може утруднити процес притягнення до відповідальності за злочини проти української культури", – зазначають автори листа.

Коаліція також нагадує, що 10 лютого 2025 року вже надіслала офіційний лист до Міністерства культури (№4680/06-25), у якому містилися пропозиції щодо практичних рішень та допомоги від громадськості.

Підписати листа можуть всі небайдужі. 

Обʼєднання "Коаліція дієвців культури" створила ініціативна група у складі Дарії Бадьйор, Івана Козленка, Ірини Подоляк й Ольги Сагайдак. Його мета — посилити та мотивувати до системної дії горизонтальну розгалужену культурну спільноту, об'єднану усвідомленням необхідності створення прозорих і справедливих правил для дієвців культури й взаємодії з іншими сферами.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.