АНОНС: Дискусія "Музеєфікація війни. Завдання та виклики у комплектуванні музейних колекцій"

15 травня у Залі пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду відбудеться дискусія для представників українських музеїв "Музеєфікація війни. Завдання та виклики у комплектуванні музейних колекцій".

Про це інформує Музей Голодомору.

Захід спрямований на обмін досвідом у профільній спільноті музейників. На виявлення "білих плям" у питанні комплектування музейних колекцій предметами, що репрезентують російсько-українську війну для подальшого вдосконалення внутрішніх механізмів комплектування.

Перелік тематичних блоків дискусії:

1. Робота в полі. Способи поповнення музейних колекцій артефактами російсько-української війни. Автоматизація надходжень (кейс Музею війни та Нової пошти). Організація експедицій, співпраця з органами державної влади. Налагодження контактів з донорами.

2. Пріоритезація артефактів та мета комплектування. Що може бути включене до музейної колекції? Вибірковий і масовий збір артефактів. Комплектування для проєкту чи проєкт зі скомплектованого?

3. Які труднощі виникають і що можна було б покращити на рівні адміністрування для більш ефективного комплектування музейних колекцій.

Модераторка — Леся Гасиджак, в.о. генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду

Спікери та їхня експертиза:

Яна Гринько, завідувач експозиційно-виставкового відділу Національного музей Голодомору-геноциду (комплектування під проєкт);

Юрій Савчук, Музей війни (найбільші масштаби комплектування, проєкт з Новою поштою);

Тетяна Пилипчук, Харківський літературний музей (тематичне комплектування) (online);

Володимир Сімперович, Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України (автор методичних рекомендацій з комплектування по російсько-українській війні);

Ольга Сало, заступниця генерального директора із розвитку та культурно-просвітницької роботи Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції гідності (сталий досвід комплектування);

Мар'яна Томин, директорка Департаменту культурної спадщини МКІП (можливості співпраці з органами управління для покращення механізмів комплектування музейних колекцій).

Коли: середа, 15 травня, о 12.00

Де: Зала пам'яті Музею Голодомору (вул. Лаврська, 3)

Вхід вільний за попередньою реєстрацією.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.