Киян закликають підтримати петицію щодо усунення Булгакова з публічного простору

У Києві громадські активісти закликають підтримати петицію щодо усунення Михайла Булгакова з публічного простору столиці.

Про це йдеться у петиції на сайті Київської міської ради.

Автор петиції голова правління благодійного фонду "Героїка" та член правління Національного українського молодіжного об'єднання Олег Слабоспицький.

"Прошу КМДА, КМВА, Київську міську раду здійснити організаційно-правові заходи щодо повного усунення (демонтажу) з публічного простору пам'ятника М. А. Булгакову (Андріївський узвіз, 13), меморіальної дошки М. А. Булгакову (Андріївський узвіз, 13), перейменування та зміни експозиції філії комунального Музею історії міста Києва – Літературно-меморіального музею М. Булгакова (Андріївський узвіз, 13).

Прошу врахувати, що Експертна комісія Українського інституту національної пам'яті з питань визначення належності об'єктів до символіки російської імперської політики визнала усі об'єкти (географічні об'єкти, назви юридичних осіб, пам'ятники та пам'ятні знаки), присвячені російському письменнику М. А. Булгакову (1891-1940), символікою російської імперської політики згідно з фаховим висновком від 27.03.2024.

Наявність у публічному просторі міста Києва меморіальної дошки, пам'ятника та музею М. А. Булгакова є порушенням Закону України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії" і несе за собою відповідальність згідно з чинним законодавством", – пише Слабоспицький.

На момент публікації новини петиція зібрала 4 579 підписів із 6 000 необхідних.

Підписати петицію можна за посиланням у додатку "Київ цифровий".

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.