IN MEMORIAM: Помер Данило Мигаль, який у вишиванці і з прапором України станцював гопак на матчі збірної СРСР

27 липня 1976 року під час півфінального футбольного матчу Олімпійських ігор між збірними СРСР та НДР Дмитро Мигаль вибіг на поле з прапором України.

Про це повідомив журналіст Любомир Кузьмяк.

"Тільки вчора переглядав історичний стрікерський забіг Данила Мигаля на поле під час півфінального матчу Монреальської Олімпіади-1976 між збірними СРСР та НДР. А сьогодні дізнався про те, що Великий Українець відійшов у засвіти. Ви так і не приїхали на матч Карпат до Львова, зате вчасно передали свій прапор в Україну. Коли вперше побачив це відео багато років тому, то мріяв поспілкуватися з вами. Дякую за розмови, дякую за співи і колядки у телефоні на Різдво, дякую за тепло і щирість. А ще за боротьбу. Вічна пам'ять", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Любомир Кузьмяк.

Народився Данило Мигаль 28 грудня 1955 року в Тандер-Бей (Онтаріо, Канада) в родині українських емігрантів. Батько — Богдан Мигаль, лікар у дивізії "Галичина", родом із Івано-Франківщинини. Через політичні погляди емігрував до Канади, де одружився на українці Вікторії Анні-Балабух, яка народилася вже в Канаді у сім'ї українців, працювала медсестрою. Родина Мигалів підтримувала дружній зв'язок із Йосипом Сліпим.

Данило працював журналістом на радіо та в газеті у Тандер-Бей, а також на телебаченні Онтаріо. Був членом канадського Пласту, "Просвіти", Спілки української молоді (СУМ). 

1976 року в Монреалі на Літніх Олімпійських іграх проходив футбольний матч між збірними СРСР та НДР. Команду СРСР переважно складали українці, гравці київського "Динамо". Данило Мигаль у вишитій сорочці вибіг на поле з прапором України та словами "Свободу Україні" і станцював гопак. Публіка почала аплодувати, гру зупинили. Поліція затримала хлопця на одну годину.

Данило Мигаль відійшов у вічність у віці 68 років.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.