IN MEMORIAM: Помер Данило Мигаль, який у вишиванці і з прапором України станцював гопак на матчі збірної СРСР

27 липня 1976 року під час півфінального футбольного матчу Олімпійських ігор між збірними СРСР та НДР Дмитро Мигаль вибіг на поле з прапором України.

Про це повідомив журналіст Любомир Кузьмяк.

"Тільки вчора переглядав історичний стрікерський забіг Данила Мигаля на поле під час півфінального матчу Монреальської Олімпіади-1976 між збірними СРСР та НДР. А сьогодні дізнався про те, що Великий Українець відійшов у засвіти. Ви так і не приїхали на матч Карпат до Львова, зате вчасно передали свій прапор в Україну. Коли вперше побачив це відео багато років тому, то мріяв поспілкуватися з вами. Дякую за розмови, дякую за співи і колядки у телефоні на Різдво, дякую за тепло і щирість. А ще за боротьбу. Вічна пам'ять", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Любомир Кузьмяк.

Народився Данило Мигаль 28 грудня 1955 року в Тандер-Бей (Онтаріо, Канада) в родині українських емігрантів. Батько — Богдан Мигаль, лікар у дивізії "Галичина", родом із Івано-Франківщинини. Через політичні погляди емігрував до Канади, де одружився на українці Вікторії Анні-Балабух, яка народилася вже в Канаді у сім'ї українців, працювала медсестрою. Родина Мигалів підтримувала дружній зв'язок із Йосипом Сліпим.

Данило працював журналістом на радіо та в газеті у Тандер-Бей, а також на телебаченні Онтаріо. Був членом канадського Пласту, "Просвіти", Спілки української молоді (СУМ). 

1976 року в Монреалі на Літніх Олімпійських іграх проходив футбольний матч між збірними СРСР та НДР. Команду СРСР переважно складали українці, гравці київського "Динамо". Данило Мигаль у вишитій сорочці вибіг на поле з прапором України та словами "Свободу Україні" і станцював гопак. Публіка почала аплодувати, гру зупинили. Поліція затримала хлопця на одну годину.

Данило Мигаль відійшов у вічність у віці 68 років.

 

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.