"20 днів у Маріуполі" отримав "Оскар" за найкращий документальний фільм

Це перший український фільм, який отримав "Оскар".

У ніч з 10 на 11 березня у Лос-Анджелесі відбулася церемонія нагородження найпрестижнішою кінопремією світу – Оскар 2024.

Переможцем в номінації Найкращий повнометражний документальний фільм стала стрічка "20 днів у Маріуполі" режисера Мстислава Чернова.

"Це перший український Оскар в історії. Але я хотів би ніколи не робити цей фільм, не виходити на цю сцену, і хотів би, щоб Росія не нападала на Україну. Якби я міг обміняти нагороду на те, щоб Росія не окупувала наші міста, не вбивала десятки тисяч моїх співвітчизників...", - сказав у своїй промові Мстислав Чернов.

Фільм "20 днів у Маріуполі" створили режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко. Вони були останніми журналістами, які залишалися в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і зафіксували початок знищення країною-агресоркою українського міста.

Документальна стрічка режисера Мстислава Чернова стала третім українським фільмом, номінованим на премію Американської кіноакадемії за 96 років її існування.

Усю промову Мстислава Чернова можна переглянути за посиланням.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.