На Полтавщині встановили новий знак на в’їзді у Горішні Плавні

У Горішніх Плавнях на Полтавщині встановили в'їзний знак з новою назвою міста. Його у рамках закону про декомунізацію перейменували 2016-го.

Про це розповів Суспільному регіональний представник Українського інституту нацпам'яті Олег Пустовгар.

Міська рада Горішніх Плавнів наприкінці жовтня 2023-го демонтувала стелу із назвою "Комсомольськ" при в'їзді у місто. Замість цього на початку грудня встановили новий знак із назвою "Горішні Плавні". Це вони мали зробити протягом останніх 7 років, відколи змінилася назва населеного пункту.

Знак розмістили на в'їзді в Горішні Плавні з боку села Дмитрівка.

"Згідно із законом, це мали зробити відразу після перейменування міста постановою Верховної Ради. Тобто 2016-го році. Згідно з розпорядженням колишнього начальника Полтавської ОВА Дмитра Луніна,знак мали встановити до 10 вересня", — каже Олег Пустовгар.

19 травня 2016-го року Верховна Рада України перейменувала місто Комсомольськ у Горішні Плавні в рамках закону про декомунізацію.

Горішні Плавні — топонім, що вказує на характер місцевості. Плавні біля річки Дніпро ділили на нижні й верхні (горішні). Від цього й назви сіл: Горішні Плавні та Нижні Плавні (теперішній мікрорайон Низи). Плавні в районі теперішніх Горішніх Плавнів були частково затоплені 1954-го року, коли будували каскад Дніпродзержинської ГЕС на річці Дніпро.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.