"Комуністична влада ставилася до українців краще, ніж до поляків у темні часи сталінізму", - польський прокурор про рішення припинити розслідування операції "Вісла"

В останньому тижневику "Sieci" Анджей Позорський заступник генерального прокурора та директора GKŚZpNP, аргументує своє рішення припинити розслідування операції "Вісла" та не визнавати її комуністичним злочином.

Про це на своїй сторінці у фейсбук написав історик, професор відділу новітньої історії Польщі Ґданського університету Ігор Галагіда.

"Це короткий виклад розгорнутого обґрунтування цього рішення. Його можна узагальнити в кількох пунктах (частину взято безпосередньо з історіографії/аргументів Польської Народної Республіки):

1) Акція була необхідна для ліквідації українського підпілля;

2) Подбали про те, щоб воно було максимально гуманним [прокурор сприйняв за чисту монету всі вказівки та рекомендації щодо гуманного ставлення до переселенців, не зважаючи на реальну ситуацію]

3) Відсутні документи, які підтверджують бажання знищити Українську національну групу [що неправда, є кілька відомих, де йдеться про асиміляцію, про це свідчать і введені обмеження, такі як максимальна розсіяність, заборона на виїзд тощо]

4) Волинська різанина (як злочин геноциду) і... воєнний стан (як комуністичний злочин) подаються як контрапункт. Останнє особливо інтригує. Звідки взялося це поняття? Згадуючи, наприклад, убитих шахтарів "Вуєка" і при всій повазі до інтернованих і побитих після 13 грудня 1981 року, важко порівняти це з примусовою депортацією 140 000 осіб. 

І речення про те, що "парадоксально, комуністична влада, в даному випадку ставилася до українців краще, ніж до поляків у темні часи сталінізму", мабуть, краще залишити без коментарів...", - написав Ігор Галагіда.

Нагадаємо, наприкінці листопада 2023 року Інститут національної пам'яті Польщі припинив розслідування примусового переселення українців у 1947 році в рамках операції "Вісла". Мовляв, слідство не знайшло підстав для висновку, що переселення було злочином проти людяності або комуністичним злочином. 

Операція "Вісла" — етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.