Деколонізація топонімії Диканщини: Мазепа, діячі УНР і «Просвіти», Бандера і Шухевич

У Диканці на Полтавщині перейменували низку вулиць та провулків.

Про це інформує Полтавський офіс УІНП.

Вул. Черняховського відтепер носитиме ім'я Петра Сагайдачного, на пошану гетьмана українського козацтва, учасника переможної битви під Хотином 1621 р. та успішного походу на Московську державу 1618 р., фундатора і мецената Києво-Могилянської колегії.

Вул. Кутузова теж змінили назву — на вул. Івана Богуна, українського полководця часів Богдана Хмельницького та періоду Руїни.

Вул. Пушкіна перейменували на Івана Мазепи — на честь гетьмана України, котрий бував у Диканьці, був кумом власника селища Василя Кочубея (в Диканьці зафіксовані народні назви об'єктів з іменем гетьмана, наприклад, "Дуб Мазепи"), очільника воєнно-політичного виступу проти московського царя Петра I.

Вул. Олега Кошового називатиметься на честь Кошового Гордієнка. Кость Гордієнко — кошовий отаман Запорізької Січі, військовий і політичний діяч, який уклав воєнний союз із Іваном Мазепою і Гетьманщиною у війні проти Петра І. Створив і очолив Кам'янську Січ. 

Вул. Чернишевського — на Самійла Величка (козацький канцелярист і літописець, певний час мешкав у Диканьці і, за однією з версій, похований у селищі. Саме в його літописі міститься перша писемна згадка про Диканьку).

Вул. Горького — вул. Грушевського. Голова Української Центральної Ради (УЦР), історик, соціолог, письменник, державний і політичний діяч, автор багатотомної "Історії України-Руси".

Вул. Лєрмонтова перейменували на честь Василя Короліва — одного із засновників Української Центральної Ради (УЦР), дипломата Української Народної Республіки (УНР), 

Вул. Крилова перейменували на Костянтина Товкача — діяча УНР, Генерального судді УНР, священника, правника, просвітянина, який починав свою громадську діяльність з Диканьки. Зокрема, був активним учасником проукраїнського руху в селищі у 1906-1907 р.

Вулицю, що звеличувала сталінського помолога Мічуріна, назвали на честь лідера Організації Українських націоналістів Степана Бандери.

Вул. Ватутіна — на вул. Романа Шухевича, українського політика, головнокомандувача Української Повстанської армії.

Вул. Чайковського — на Олекси Діхтяря (діяч товариства "Просвіта", вчитель, перекладач і письменник, понад двадцять років провів у Диканьці, завдяки йому була сформована чітка проукраїнська позиція мешканців).

Вул. Достоєвського — на Луки Кримського, видатного лікаря, священика, канонізованого святого, який вирізнявся стійкою громадянською позицією. Вул. Чехова відтепер носитиме ім'я Василя Скорика, диканського краєзнавця, колишнього директора Диканського історико-краєзнавчого музею. Пров. Черняховського — Василя Непийпива, українського живописця, українського народного художника, уродженця с. Кам'янка на Диканщині. 

Вул. Ціолковського — на Академіка Стешенка — уродженця Диканьки, українського вченого-астрофізика, академіка НАН України, дитинство і юність якого пройшли неподалік цієї вулиці. Пров. Некрасова — Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач), письменниці, перекладачки, громадської діячки, фольклористки, етнографа.

Провулок Крилова — на Олеся Гончара, українського письменника, прозаїка, літературного критика, політичного і громадського діяча, голови Спілки письменників України (1959-1971), героя України (2005, посмертно).

Вул. Ломоносова — вул. Василя Стуса, українського поета, дисидента, жертви комуністичного режиму.

У селищі Диканька вул. та провулок Гагаріна відтепер мають назву Кудрина (за основу взято місцевий геонім, назву балки, розташованої неподалік).

Вулиці Некрасова повернули назву Махова (за основу взято назву кутка і вулиці ІХ — поч. ХХ ст.). Пров. Мічуріна перейменували на Броварський (за назвою місцевого геоніму, розташованої неподалік балки), Кутузова перейменували на Польський (за назвою місцевого геоніму, житлового масиву, розташованого неподалік). Вул. Чкалова повернули давню назву Чигрівська. А у селі Балясне вул. Чкалова перейменували на Кочубеївську (назва актуалізує факт існування в селі кочубеївської економії, яка тривалий час давала заробіток усім мешканцям села).

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.