У Варшаві побудували один з найбільших музейних комплексів у Європі

Місцева студія WXCA завершила будівництво Музею історії Польщі та Музею війська польського, а також нової громадської площі на місці колишньої Варшавської цитаделі.

Про це повідомляє Dezeen, пише Тexty.org.ua.

На цьому місці у Варшаві вже розташовувалися музей "Десятий павільйон" і Катинський музей, а нові будівлі зробили його одним з найбільших музейних комплексів у Європі.

WXCA розробила план, який відсилає до розташування колишніх казарм на ділянці, що поєднується з навколишньою парковою зоною та підкреслює її важливість.

"Варшавська цитадель залишалася відокремленою від міста і закритою для його мешканців протягом останніх 200 років. Завдяки цьому на місці історичних укріплень збереглася велика зелена зона і давні дерева. Разом з Музеєм історії Польщі та Музеєм війська польського ми хочемо відкрити саму Цитадель, щоб вона повернулася до життя і стала унікальним культурним парком", – сказав архітектор WXCA Щепан Вроньский.

Найбільшу з трьох будівель займає Музей історії Польщі, облицьований різними шарами мармуру, які були обрані для створення "археологічного розрізу", що відсилає до різних епох польської історії.

Дві будівлі Музею війська польського, що фланкують площу з обох боків, оздоблені червонувато-коричневим пігментованим бетоном – обраним, щоб доповнити історичні цегляні стіни Варшавської цитаделі.

Окрім приміщень для зберігання та демонстрації постійної колекції музею, Музей історії Польщі також містить концертний зал на 600 місць, театр, кінотеатр, бібліотеку та конференц-зали.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.