Запрацював Віртуальний музей української діаспори

Музей української діаспори у Києві оголосив про початок роботи Віртуального музею української діаспори.

Про це інформує Музей української діаспори.

"Через три з половиною місяці інтенсивної та натхненної роботи ми нарешті готові презентувати вам нашу веб-платформу. Наразі сайт працює в тестовому режимі, ми вдосконалюємо його та наповнюємо, проте вже готові почути й побачити ваші перші враження", - йдеться у повідомленні.

Колекція Віртуального музею української діаспори базується на фондах Музею української діаспори, а також вміщує вибрані предмети зі збірок партнерських інституцій та приватних осіб. До колекції залучатимуться експонати, які знайомлять з історією та культурними надбаннями українців світу, а також ті, що відображають історію та культуру України та зберігаються в діаспорних інституціях.

Колекція згрупована за видами експонатів. Також виділені окремі тематичні чи меморіальні розділи, зокрема, присвячені останньому Президенту УНР в екзилі Миколі Плав'юку, диригенту та композитору Олександрові Кошицю, мистецькій династії Кричевських, українцям в Канаді та українцям в Австралії.

Проєкт реалізований Благодійною організацією "Міжнародний благодійний фонд світових українців "Діаспора" (Charitable Foundation "Diaspora") за підтримки Українського культурного фонду.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.