Нащадки цукрозаводчика Кеніга подарували музею на Сумщині цінні раритети

Нащадки цукрозаводчика Кеніга подарували Тростянецькому краєзнавчому музею родинні картини та раритетні сімейні меблі.

Про це у Фейсбуці повідомив міський голова Тростянця Юрій Бова, передає Укрінформ.

"Родина нащадків Тростянецького цукрозаводчика Леопольда Кеніга зробила неймовірний подарунок Тростянецькому музею. Оригінальні картини Леопольда Кеніга і його дружини, два дивани і буфет, стільці відтепер займуть своє місце в колишньому маєтку Леопольда Кеніга, де зараз розміщується краєзнавчий музей Тростянецької громади", - написав Бова.

За його словами, Леопольд Кеніг подарував по одному комплекту цих картин кожному з своїх п'яти синів. Один комплект, що належав Олександру Кенігу, донині знаходиться в музеї міста Бонн в Німеччині. А ще один комплект повернувся до Тростянця через більше ніж сто років.

Що ж до отриманих музеєм меблів, то вони спочатку зберігалися у Бонні, у Villa Hammerschmidt, якою володіла родина Кенігів з 1868 по 1899 роки. В подальшому ця вілла стала відомою усім німцям, як місце проживання німецьких президентів (Bundespäsidenten) після другої світової війни.

Леопольд Кеніг – відомий цукрозаводчик німецького походження, який був власником лісових угідь та лісопильних заводів та одним з найзаможніших підприємців дореволюційної Росії.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.