На Полтавщині демонтували останній пам’ятник Максиму Горькому

Незаконна споруда розміщувалася у центральній частині села Верхня Мануйлівка Козельщинської селищної територіальної громади Кременчуцького району Полтавщини.

Демонтаж відбувся зусиллями комунальних служб у межах виконання Закону "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії".

"Мануйлівський Горький" став останнім пам'ятником на Полтавщині, який звеличував голову спілки письменників СРСР Горького (Пєшкова). Пам'ятники сталіністу протягом останнього року демонтовані у місті Решетилівка та с. Левенцівка Чутівської громади Полтавського району, селах Крячківка Пирятинської громади та Загребелля Чорнухинської громади Лубенського району, с. Середняки Петрівсько-Роменської громади Миргородського району", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Максім Горький (Пєшков Олексій Максимович) був засновником псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав'язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. У 1934–1936 роках — голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в'язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади "правильно" вихваляти злочинний режим.

Саме Горькому належить гасло: "Если враг не сдаётся, — его уничтожают". Його широко використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасних російських окупантів. Підтримував та схвалював систему сталінських комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. У 1926-1927 роках був одним зі співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху голови Директорії УНР Симона Петлюри. Не визнавав української мови, називав її "нарєчієм".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.