У Києві знесуть ще один памʼятник Олександру Пушкіну

Київська міська рада підтримала петицію щодо демонтажу скульптури на Шулявці.

Про це повідомив проєкт "Деколонізація.Україна".

"Процес деколонізації активно триває по всій Україні. Пам'ятники Пушкіну є головними російськими ідеологічними маркерами, так само, якими були пам'ятники Леніну для періоду радянської окупації", – зазначає автор петиції Вадим Поздняков.

"Враховуючи повномасштабне вторгення вторгнення Російської Федерації та широкомасштабну збройну агресію на території України, а також актуальний суспільний запит, підтримую електронну петицію №12081 "Демонтуйте пам'ятник Пушкіну ша Шулявці", – йдеться у відповіді мера столиці Віталія Кличка.

У тексті також зазначено, що пам'ятник Пушкіну, відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 2009 року, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток як пам'ятка монументального мистецтва національного значення. Відповідно, рішення про демонтаж має приймати Кабмін за поданням МКІП.

Віталій Кличко додав, що питання щодо демонтажу зазначеного пам'ятника обговорювалось на черговому засіданні міжвідомчої робочої групи у травні 2023 року і там затвердити усунення з публічного простору Пушкіну.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.