Створено Центр історіографії та теорії мистецтва

Місією Центру є ініціювання, здійснення, підтримка і промоція досліджень історіографії та теорії мистецтва

Про це йдеться на Facebook-сторінці Центру історіографії та теорії мистецтв.

Засновниками Центру є історики Стефанія Демчук та Ілля Левченко. Наразі Центр історіографії та теорії мистецтв перебуває в процесі оформлення ГО.

Центр історіографії та теорії мистецтв:

− сприяє дослідженням історіографії та теорії мистецтва, провадженню результатів цих досліджень у наукові та освітні процеси в Україні та за кордоном;

− посилює співпрацю між окремими дослідниками, інституціями та видавцями в України та за її межами;

− організовує конференції, воркшопи, семінари, публічні лекції, презентації та інші заходи, що сприятимуть дослідженню та промоції історіографії та теорії мистецтва в Україні;

− супроводжує у публікації наукових, методичних та науково-популярних робіт релевантної тематики;

− займається перекладами та публікацією українською мовою впливових у фаховому середовищі текстів із теорії та історії мистецтв;

− популяризує знання щодо української історіографії та теорії мистецтв.

Як можна долучитися до роботи Центру чи дізнатися про нього більше?

Пропозиції щодо співпраці: Стефанія Демчук stephanierom07@gmail.com

Комунікації: Ілля Левченко levchenko@knu.ua  

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.