У Києві відкрилася виставка картин до Дня Гідності та Свободи

Виставку під назвою "Щоденник екстреміста" презентували у музеї Революції Гідності

У Музеї Революції Гідності відкрилась виставка картин "Щоденник екстреміста", які відображають події під час Євромайдану.

 

Автор - Олексій Белюсенко, художник та учасник Євромайдану. Всі роботи виставки написані на основі його власних світлин, які він зробив на вулиці Михайла Грушевського та неподалік Будинку профспілок.

"Я добре пам'ятаю ці емоції, ці події, те, що мене вражало, подобалось, надихало. Навіть не як художника, а як людину. Там, звісно, було і небезпечно, і страшно, і холодно, і голодно - різне було. Але запам'яталося те, що біля тебе є хтось поруч, хто підставить своє плече. Ми навіть сумували, коли сиділи вдома - по Майдану, по духу, який там панував", - ділиться автор.

Директор Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло зазначив, що головне у роботах - мить та атмосфера, а не хронологія подій.

"У назвах вказано навіть хронометраж, коли був зроблений знімок. Він уловлював ці миті, стоп-кадри Революції Гідності. Олексій Белюсенко говорив про Майдан, не глорифікуючи його - це дуже важливо. Говорив, що на Майдані були різні люди, різні події та емоції. Але він зафіксував те, що об'єднує людей - миті героїзму, громадянської відповідальності за долю країни, солідарність між людьми", - сказав директор.

Як зазначив сам художник, дуже знаково, що ця виставка відбулася саме сьогодні, коли українські захисники боронять нашу державу від ворога.

"Те, що зараз відбувається - це продовження нашої боротьби за свободу. Це той шлях і той податок, який ми платимо за свою свободу. І те, що кров кращих, я вважаю, людей проливається - це наша плата за наше майбутнє", - сказав Белюсенко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.