Самопожертву Небесної Сотні можна порівняти з Героями Крут – Дробович

Досі в історії України не було такої “сили образу” й незаперечного визнання в суспільстві, як у Героїв Небесної Сотні під час Революції Гідності.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, так вважає голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович, про що він сказав під час круглого столу, присвяченого визначенню основних чинників формування колективної пам'яті про Небесну Сотню та критеріїв, пов'язаних із трактуванням самого поняття.

 

"Навіть ті, які заперечують Революцію Гідності, не можуть і не хочуть ставити під сумнів цінність людського життя й факт смерті людей, які пішли з щитами проти озброєних вогнепальною зброєю", - сказав Дробович.

Він вважає, що значним фактором такого визнання в суспільстві Небесної Сотні є відкритість і публічність Революції Гідності, яку можна було бачити в прямому ефірі.

"Транслювання Революції Гідності в прямому ефірі, всі ці фото, відеоматеріали і неймовірна кількість очевидців подій створює концепт національного рівня. Ніколи до того ми не мали такого образу й поняття, як Небесна Сотня — очевидного, доступного, зрозумілого і головне – наочного", - зазначив Дробович.

На його думку, самопожертву Небесної Сотні можна порівняти за аналогією з Героями Крут, хоча є й суттєві відмінності.

"Ми можемо говорити, наприклад, про Героїв Крут як щось еквівалентне. Але, по-перше, там був дисциплінарний військовий обов'язок, по-друге, досить серйозна історична перспектива віддаляє від тих подій і досі бракує матеріалів про той період. Звісно, у київської спільноти тоді був досвід колективного переживання, але він був перерваний радянською владою. А в нас ці переживання тривають. І ось ця безперервність, публічність і відкритість створюють абсолютно новий тип і рівень символу", - вважає Дробович.

Круглий стіл організував Національний музей Революції Гідності в річницю тих трагічних подій.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.