На Житомирщині відкрили пам’ятник Марусі Соколовській

У місті Коростишів на Житомирщині відкрили пам’ятник Марусі (Олександрі Соколовській), її батькові й трьом братам-отаманам, які були борцями проти більшовиків у 1918-1921 роках

Відкриття монумента відбулося в суботу, 13 листопада.

 

"Пам'ятник славній Отаманці Марусі – Олександрі Соколовській – відкрито сьогодні у Коростишеві. Її сміливість та подвиги в ім'я України так добре для усіх нас описав Василь Шкляр у романі "Маруся". Пан Василь і сьогодні на відкритті виступив із натхненним словом про неї. Вклонився пам'яті славної Марусі і я", – написав у фейсбуці політик, колишній віцепрем'єр-міністр і міністр культури В'ячеслав Кириленко.

Автором монумента є скульптор Віталій Рожик.

"Віталій Рожик безкоштовно виготовив пам'ятник родині Соколовських. Монумент складається зі стели та інформаційної таблички. А ініціаторами встановлення пам'ятника виступили історики-краєзнавці та письменники, з-поміж яких – Володимир Гонський та Василь Шкляр", – повідомив  коростишівський міський голова Іван Кохан.

Після відкриття монумента в Коростишеві багато хто з присутніх вирушив на Черняхівщину до рідного села Соколовських Горбулева, де вшанували пам'ять отамана Олекси Соколовського на місці його поховання біля тамтешньої церкви.

У грудні 2022 року виповниться 120 років від дня народження Олександри Соколовської.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.