В Україні ліквідували ще два пам’ятники комуністам: Чапаєв у Лубнах "впав". ФОТО

В ніч на 26 жовтня невідомі на Полтавщині зруйнували пам’ятні знаки радянської доби у Лохвиці та Лубнах, зокрема у Лубнах знесли пам’ятник червоноармійцю Василю Чапаєву.

Про це повідомляє Українська правда.

 

Інформація про руйнування пам'ятників, які й так мали бути знесені в межах декомунізації, надійшла до місцевої поліції. Правоохоронці наразі уточнюють, що сталося.

У Лубнах пам'ятник Василю Чапаєву мали прибрати, натомість у 2015 році місто його перейменувало на "пам'ятник Чапаєвської дивізії" й не стало зносити.

 

В ніч на вівторок невідомі скинули пам'ятник, фото з місця події в редакцію УП надіслав випадковий перехожий.

 

Крім того, у Лохвиці цієї ж ночі ліквідували "пам'ятник комсомольцям".

 
 

Водночас у селі Хорол (Полтавська область) на бюсті радянського генерала Івана Третяка, відповідального за збиття пасажирського "Боїнга" у 1983 році, написали слово "вбивця".

 


Довідково. Василь Чапаєв – фельдфебель Російської імператорської армії, командир дивізії Робітничо-селянської червоної армії, учасник Першої світової війни і громадянської війни в Росії. У 1917 році приєднався до більшовицького крила РСДРП. Організовував військові сили більшовиків на східному березі Волги, загинув у 1919-му у віці 32 років.


Іван Третяк – радянський військовий діяч, генерал, головнокомандувач військами ППО СРСР, член ЦК КПРС. Відомий тим, що 1 вересня 1983 року наказав збити пасажирський "Боїнг-747", що прямував із Нью-Йорка до Сеула, саме тоді він був командувачем Далекосхідного військового округу. Літак "Корейських авіаліній" помилково відхилився від маршруту й полетів над радянською територію.

На перехоплення цивільного лайнера радянські військові підняли два Су-15. Винищувач, перебуваючи поза зоною огляду пілотів KAL007, зробив кілька довгих попереджувальних черг з авіагармати – одразу бронебійними снарядами. Зниження швидкості "корейця" радянські льотчики сприйняли за спробу уникнути перехоплення.

Саме тоді надійшов наказ генерала Третяка про знищення літака, і винищувач Су-15 збив лайнер двома ракетами Р-60. Літак впав неподалік від острова Монерон. Всі, хто перебував на його борту, загинули, зокрема й 8-місячний малюк та діючий депутат Палати представників Конгресу США.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.