У Маріїнському парку встановили сцену на місці масових поховань учасників Української революції. ФОТО

У Києві в Маріїнському парку почали монтувати сцену на місці масових поховань учасників революції 1917-1921 років.

Про це повідомив заступник голови Київської міської державної адміністрації Володимир Прокопів, передає видання LB.

"Цікаво, чи виконавців нічого не бентежило, коли на могилах встановлювали сцену? Проблема навіть не у формальних дозволах, а в тому, що монтажні роботи відбувалися прямо на братському похованні учасників української революції 1917-1921 років", - написав він у фейсбуці і опублікував фото.

Прокопів наголосив, що це поховання знаходиться в реєстрі нерухомих пам'яток.

"Зверніть увагу на фото – сцена стоїть просто таки на пам'ятному знаку. Не хочеться моралізувати, але хіба не можна було встановити сцену в іншому місці?" - прокоментував він знімки.

Конструкції сцени охоплюють зруйнований під час подій Євромайдану пам'ятник на братській могилі учасників Жовтневого збройного повстання 1917 року.

У листопаді 1917 на цьому місці поховали учасників повстання-робітників заводу "Арсенал" і солдатів, які воювали з військами штабу Київського військового округу. При цьому історики припускають, що на цьому місці ховали не лише більшовиків, а взагалі всіх, хто пав у боях 1917 року. Братські могили створювалися на місці Маріїнського парку й після подій 1917 року.

Пам'ятник мав вигляд виконаної з червоного граніту урни. Його зруйнували приблизно в 20-х числах лютого 2014.


Читайте також: Жертви і могили в київському Маріїнському парку

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.