У Львові демонтують центральну скульптурну групу радянського монументу слави. ФОТО

У Львові 23 липня розпочали демонтаж головної частини композиції радянського монументу слави – дві бронзові фігури – батьківщини-матері та червоноармійця, який тримає меч.

Про це повідомляє кореспондент Радіо Свобода.

 

"Я піднесений, бо чекав цього моменту давно, хотілося позбутися цієї русифікації. Нам цього не треба. Були демонтовані елементи з металу, якого було досить багато, а також міцний бетон був. Планували два дні працювати, а вийшло за один", – каже будівельник Василь Луць.

 

Цей монумент, за оцінкою Українського інституту національної пам'яті, не підпадав під дію закону про декомунізацію, не перебував на жодному балансі. Тому міська рада з громадою мала право ухвалювати рішення щодо демонтажу, заявивши, що це символ комунізму.

Ще у квітні 2018 року обгородили основну частину радянського пам'ятника, який був в аварійному стані. Елементи демонтували почергово.

Взимку 2019 року зняли 30-метровий пілон, що прославляв "визволення" радянською армією Львова у 1939-му і, вдруге, у липні 1944 року. Весною цього року демонтували горизонтальну стелу з залізобетону і 43 горельєфи – зображення солдат і матерів. Тепер вже завершальний етап робіт – прибирають дві скульптури.

 

У радянський час цей пам'ятник називали "Монументом бойової слави Збройних сил Радянського Союзу", який встановили у травні 1970 року. Скульптурну композицію створювали відомі львівські митці Емануїл Мисько, Дмитро Крвавич і Ярослав Мотика.

Скульптури монументу зберігатимуться в експозицію музею "Територія терору" у Львові.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.