Зеленський не проти, щоб харківський проспект носив ім'я Маршала Жукова

Президент Володимир Зеленський вважає, що питання перейменування вулиць має йти еволюційним шляхом, а вирішувати як назвати ту чи іншу вулицю має місцева громада.

Про це Зеленський розповів в інтерв'ю для програми "VIP з Наталією Мосейчук", повідомляє Українська правда.

 

"Не робити з усього цього (різних героїв – ред.) політичне питання. Не робити великі висновки саме зараз. Це еволюційний процес. Всі імена, які залишаться в історії, вони залишаться, якісь імена будуть точно стерті.

Я вважаю, що це рішення місцеве (щодо перейменування проспекту Жукова – ред.). Молоде покоління Харкова вже не пам'ятає, що пов'язано із Жуковим: де там позитив, і де там негатив. Для людей зрілих, дорослих, бабусь він був маршал перемоги. Ну хай буде там ця вулиця. Пройде час".

Зеленський каже, що децентралізація полягає не лише у збільшені місцевих бюджетів, а й в тому, щоб надати місцевій громаді можливість вибору, зокрема й щодо того, іменами яких людей називати вулиці.


Нагадуємо, що Харківський окружний адмінсуд скасував розпорядження голови ОДА про перейменування проспекту Маршала Жукова в честь правозахисника Петра Григоренка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.