У Києві відкрили меморіальну дошку на честь Мирослава Скорика

У столиці 1 червня відкрили меморіальну дошку на честь видатного українського композитора Мирослава Скорика.

Як повідомляє пресслужба МКІП, захід відбувся у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського.

 

"Рівно рік минув, як Мирослава Михайловича не стало. Його музика продовжує лунати всюди, а ім'я закарбовано у світову культуру. Музичні твори Скорика є надбанням, яким пишаєшся. І до прослуховування яких хочеться повертатися знову і знову. Просто до мурах", - сказав на церемонії міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

За його словами, українське композиторство завжди було сильним, стрімким і чуттєвим.

"Це надінтелектуальна праця, яка потребує підтримки. В тому числі за допомогою екосистеми, яка стала б рушієм для реалізації змін як всередині країни, так і на міжнародній арені. І те, що музична академія Чайковського увійшла до списку "Великої реставрації" та отримає фінансування у 350 млн грн у 2021 році – внесок для її розвитку", - зазначив Ткаченко.

Він додав, що МКІП разом з Державним агентством з питань мистецтв та мистецької освіти працює над тим, щоб була заснована державна премія у музичній сфері імені Мирослава Скорика. "Уряд вже схвалив відповідний законопроєкт. Очікуємо на прийняття законодавчих змін, аби заснувати її, та вже розробляємо положення і критерії", - повідомив міністр.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.