На Полтавщині встановили меморіальну дошку прем'єру УНР

З ініціативи Полтавського офісу Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті в селищі Градизьк Кременчуцького району відкрили меморіальну дошку видатному діячеві Української революції 1917-21 рр. Борису Мартосу.

Про це повідомив ініціатор створення нового місця пам'яті, регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар, передає сайт міста Полтави.

 

За його словами, на меморіальній дошці зафіксовані важливі віхи громадсько-політичного шляху уродженця Градизька: у першому уряді Української Народної Республіки (УНР) – Генеральний секретар земельних справ, а за Директорії УНР – прем'єр-міністр й міністр продовольчих справ, фінансів.

"Меморіальну дошку виготовлено коштом Градизької територіальної громади. Дякую її очільникам за підтримку ініціативи Інституту нацпам'яті. Це гарний приклад виконання не на словах, а на ділі органом місцевого самоврядування Закону України "Про правовий статус та вшанування борців за незалежність України у 20 столітті".

На Полтавщині триває пошанування знакових постатей перших визвольних змагань за незалежність від білої і червоної Росії", - прокоментував подію Олег Пустовгар.

Відкриття дошки він назвав "ще одним вагомим кроком з увічнення пам'яті Бориса Мартоса на Полтавщині". Представник Інституту нацпам'яті нагадав, що у 2007 році Полтаві з ініціативи студентів і науковців та ректора Полтавського університету економіки і торгівлі (ПУЕТ) Олексія Нестулі пам'ятник Борису Мартосу урочисто відкрили поруч із центральним входом до ПУЕТ.

Меморіальну дошку встановили на фасаді Градизького Будинку культури. Захід присвятили 142-річчю з дня народження Бориса Мартоса та 30-й річниці відновлення незалежності України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.