В Україні понад 270 вулиць названо на честь Терешкової

В Україні налічується 278 топонімів на честь депутатки російської Держдуми, першої в світі космонавтки Валентини Терешкової, яка в березні 2014 року підтримала дозвіл вводу російських військ на територію України й окупацію Криму.

Про це йдеться в матеріалі журналіста Олександра Рудоманова, опублікованому у виданні "Лівий берег" передає "Новинарня".

 

Як відомо, 27 лютого 2014 року разом з іншими депутатами Держдуми Валентина Терешкова відвідувала Крим для "спілкування з жителями". Також вона активно підтримує політику президента РФ Володимира Путіна.

"На тимчасово окупованих територіях знаходиться 48 вулиць та провулків на честь Терешкової: 13 – в Луганській області, 14 – в Донецькій і 21 – в Криму. На неокупованій частині України вулиць на честь Терешкової є 230, найбільше – на Хмельниччині, Вінниччині та Одещині", – йдеться в статті.

Немає таких вулиць в трьох областях – Дніпропетровській, Луганській та Запорізькій.

Вулиця чи провулок імені Терешкової є у 30 містах, 22 селищах міського типу, п'яти селищах і у 173 селах.

"Схід і захід разом, як кажуть", – підсумовує Рудоманов і додає, що Терешкова підпадає під дію Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", бо у 1970-1990 роках була членом ревізійної комісії ЦК КПРС.

Зазначається, що найпоширенішою причиною не-перейменування було те, що міська рада не проголосувала за відповідне рішення, адже "не знайшлося голосів".

"Друга за поширеністю причина – депутати не знайшли голосів для перейменування на етапі топонімічної комісії. Наприклад, у Малині (Житомирщина) були подані пропозиції на топонімічні комісії для перейменування вулиці, але жоден із варіантів комісії та депутатам не підійшов.

Третя причина – місцеві мешканці проти перейменування на запропоновані назви вулиць. Наприклад, у Буську, що на Львівщині, жителі вулиць не змогли прийти до згоди щодо нової назви вулиці, і тому її не перейменували", – йдеться в статті.

Проте були й інші причини.

У Торецьку на Донеччині замість міської ради діє створена 12 травня 2017 року цивільно-військова адміністрація. Відповідно до чинного законодавства, ЦВА не має права видавати розпорядження щодо перейменування вулиць, адже це – повноваження виключно міської ради та ОДА.

Міська рада тодішнього Дзержинська, яка працювала до утворення ВЦА, вулицю Терешкової не перейменувала.

"У Сарнах Рівненської області рішення про перейменування приймали пакетом у 2016 році, але вулиці Терешкової у переліку не було, мабуть, про неї забули", – пише Рудоманов.

У місті Гнівань на Вінниччині "не було підстав для перейменування, бо місцеві чиновники не знайшли інформації про участь Терешкової у ревізійній комісії ЦК КПРС". Водночас на виконання декомунізаційного закону місцева рада перейменувала 36 вулиць.

У селі Городківка Крижопільського району наприкінці 2020 року планували перейменувати вулицю на честь Леоніда Каденюка, проте лише восьмеро з 22 депутатів підтримали таку ініціативу.

"Якщо людина була лише депутатом СРСР, то вона не підпадає під Закон про декомунізацію, бо це виборна особа. Але Валентина Терешкова у 1970-1990 роках була членом ревізійної комісії ЦК КПРС, а отже обіймала керівну посаду в вищих органах влади та управління СРСР, і тому підпадає під дію закону.

Окрім цього, Терешкова голосувала за анексію Криму, коли була депутатом шостого скликання Держдуми РФ. Ми надіслали звернення до місцевої влади Сміли, Куп'янська, Чугуєва, Подільська щодо потреби у перейменуванні вулиці на честь Терешкової", – розповів начальник відділу аналізу державотворення Українського інститут національної пам'яті Богдан Короленко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.