У Хмельницькому відкрили пам’ятні дошки двом загиблим на сході військовикам

У Хмельницькому на фасаді загальноосвітньої школи №7 відкрили пам’ятні дошки військовослужбовцям Максиму Кондратюку та Юрію Кушніру, які загинули на сході України.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Хмельницька міська рада.

 

"Хмельничани вшанували пам'ять випускників спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 сержанта Юрія Кушніра та старшого сержанта Максима Кондратюка. Увічнюючи пам'ять про цих воїнів, на приміщенні школи відкрили меморіальні дошки", - інформують у міськраді.

Зазначається, що Максим Кондратюк 1993 року народження брав участь у військових діях, починаючи із 2014 року. Він загинув 10 вересня 2019 року на Луганщині під час підриву на протипіхотній міні. Кондратюк посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Військовому посмертно присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького".

Юрій Кушнір народився у 1978 році. Пішов добровольцем на фронт у 2014 році. 30 липня 2017 року військовий отримав важке поранення під час облаштування позицій в районі міста Мар'їнка. Після тривалого лікування чоловік помер. Кушнір нагороджений орденом "За мужність" III ступеня, посмертною відзнакою "За участь в антитерористичній операції". Крім того, посмертно його нагородили почесною відзнакою міської громади "Мужність і відвага".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.