У Любліні відкриють пам’ятник священномученику УГКЦ

У польському Любліні в четвер, 25 березня, відбудеться відкриття пам’ятника греко-католицькому священнику, пароху Майданека, отцю Омелянові Ковчу.

Про це повідомили у департаменті інформації УГКЦ.

 
Так виглядатиме майбутній пам'ятник
ФОТО: DZIENNIKWSCHODNI.PL

"Пам'ятник священномученику, пароху Майданека, отцю Омелянові Ковчу вирушив сьогодні до польського Любліна. 24 березня пам'ятник планується встановити, а вже наступного дня, 25 березня, відбудеться його відкриття", – йдеться в повідомленні.

Зауважується, що над втіленням пам'ятного знака видатному українському священнослужителю працювали скульптор Олександр Дяченко й архітекторка Марта Дяченко.

Як відзначають творці пам'ятника, ця скульптура – це узагальнена постать о. Омеляна Ковча, що поклав руки на великий куб. Священник наче зрісся із кубом, бажаючи його піднести над землею.

"Куб – надважка невблаганна форма, що, як доля та нестерпне терпіння, притискає, розчавлює людську волю і душу, але силою віри, силою духу цей тягар відривається від землі, даючи полегшення страждань і надію", – пояснюють вони.

В УГКЦ нагадали, що постанову про спорудження пам'ятника Омелянові Ковчу ухвалила міська влада Любліна у 2018 році, а 22 лютого 2019 року заклали перший камінь.

Омелян Ковч був українським греко-католицьким священником. У 2001 році визнаний блаженним священномучеником.

У часи Другої світової війни він рятував євреїв. 1943 року потрапив до концтабору Майданек; тут служив душпастирем для співв'язнів, сповідав їх, відправляв богослужіння.

Його називали "парохом Майданека". У листах своїм рідним просив, щоб не намагалися його звільнити. Помер у березні 1944 року, за декілька місяців до визволення концтабору.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.