У Києві презентували книгу «Волонтери: сила небайдужих»

У Києві відбулася презентація книги працівниці Українського інституту національної пам'яті Наталки Позняк-Хоменко "Волонтери: сила небайдужих".

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, до видання увійшли історії, які репрезентують різні аспекти волонтерської діяльності, пов'язані з конфліктом на Донбасі.

 

"Книжка про надзвичайні речі, які відбувалися з нами починаючи з 2014 року, а може, і раніше, і про надзвичайних людей, які робили ці речі... В книжку увійшло 28 історій, але це лише невеличка частина всього того огрому, який розпочався у 2014 році і досі триває – може, не в таких масштабах, як було раніше.

Але зараз у волонтерстві лишися найстійкіші, для кого це стало сенсом життя і які просто не уявляють, як може бути інакше", - розповіла авторка книги.

Вона зазначила, що волонтерство у 2014 році стало одним з дієвих факторів спротиву російській агресії.

"14 березня перші люди з Майдану пішли спочатку на полігон, а потім на війну. І далі вже були хвилі мобілізації . Знову ж таки, люди абсолютно мирних професій мали стати воїнами за дуже короткий час.

І саме волонтери допомогли їм стати воїнами. Не лише тому, що вони їх одягли, нагодували і забезпечили всім тим, з чим можна воювати. А в першу чергу тому, що вони дали їм сенс. Сенс того, за що вони воюють", - переконана Позняк-Хоменко.

Книга "Волонтери: сила небайдужих" стала продовженням серії видань Українського інституту національної пам'яті, розпочатої книгами "Дівчата зрізають коси" та "Капелани. На службі Богу й Україні".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.