АНОНС: Онлайн-подія «Логвинове. Брат за брата»

До шостих роковин завершення боїв під м. Дебальцеве у Національному музеї історії України у Другій світовій війні поговорять про події біля населеного пункту Логвинове, який став знаковою точкою як у війні на Донбасі, так і в історії українського війська.

Про це "Історичній правді" повідомили у прес-службі Музею.

 

Після того як 29 січня 2015 р. незаконні збройні формування взяли під контроль м. Вуглегірськ, їхнім наступним завданням російські куратори визначили блокування траси М103 між м. Артемівськ та м. Дебальцеве. На той час саме вона була "дорогою життя" для всього дебальцівського угруповання ЗСУ. Від 9 до 12 лютого 2015 р. за с. Логвинове точилися запеклі бої.

Про українських захисників, які намагались утримати ворога на цій ключовій позиції, розкаже науковиця музею Ірина Коцаб'юк.

Учасники заходу познайомляться з братами Олександром і Тарасом Ламбурськими із 30-ї механізованої бригади. Вони разом пройшли Революцію Гідності, брали участь у боях на ділянці від Луганського аеропорту до м. Щастя (Луганська область) та поблизу м. Дебальцеве.


Час: 12 лютого, п'ятниця, 11:00


Місце: Національний музей історії України у Другій світовій війні, вул. Лаврська, 27, м. Київ


Трансляція за посиланням https://www.facebook.com/warmuseum.kiev.ua/posts/3654646744648134


Контакт: (093)185-72-55 Анастасія Євглевська, e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.